Неділя по Богоявленні. Благодать за мірою Христових дарів (Еф 4:7–13)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів. 8. Тому й сказано: “Вийшов на висоту, забрав у полон бранців, дав дари людям”. 9. А те “вийшов” що означає, як не те, що Він був зійшов і в найнижчі частини землі? 10. Той же, Хто був зійшов на низ, це Той Самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити. 11. І Він Сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями 12. для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового Тіла, 13. аж поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа».

Коментар до тексту

Головна тема першої частини послання (Еф 1–3) − об’явлення тайни Христа, у Якому Бог покликав усіх людей – євреїв та язичників – для того, щоб сформувати з них єдиний народ – Церкву. У другій частині листа (Еф 4–6) йдеться про практичні наслідки навчання, представленого у першій частині. Св. Павло починає цю частину листа із заклику підтримувати церковну єдність, зважаючи на певні фактори, які спричиняють поділи, – внутрішні розбіжності (Еф 1:1–3), неправильне використання різних дарів чи харизм, якими Христос обдарував людей (Еф 4:7), та небезпеки відпасти від віри через різні ідеї єретичного характеру (Еф 4:14). На противагу цьому апостол навчає, що церковна єдність основується на тому факті, що Бог є один (Еф 4:4–6) та що Христос діє з повною владою у будуванні Свого Тіла, тобто Церкви, через різні служіння, які в ній присутні (Еф 4:8–13), а також через солідарність її членів (Еф 4:14–16). У в. 8 Павло цитує Пс 68:18, у якому мовиться про тріумфальне сходження Бога на гору Сіон у Єрусалимі, де люди Його радісно приймають та приносять дари. Апостол навчає, що цей псалом сповнюється в Ісусі Христі, адже через Нього ми самі отримуємо Божі дари. Павло представляє Ісуса в небесній славі, у яку Він увійшов після Своїх Страстей і Воскресіння, а тепер завдяки цьому спасительному діянню може обдаровувати людей численними дарами. Усі ці дари виявляються у різноманітних служіннях та завданнях у Церкві (не обов’язково у харизматичний спосіб, але завдяки діянню Святого Духа) для її збудування (в. 11–12)[1].

Meditatio (розважання)

«Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів». У Посланні до Коринтян св. Павло навчає: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. 8. Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з Тим Самим Духом, слово знання; 9. іншому віра у Тім Самім Дусі; іншому дар зцілення у Тім єдинім Дусі; 10. іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов. 11. А все це чинить один і Той же Дух, що розподілює кожному, як Він хоче» (1 Кор 12:7–11). Завдяки спасительній дії Бога в Ісусі Христі ми маємо можливість користати з різних Божих дарів, які Він дає нам через Святого Духа. Отож ці дари є дарами Отця завдяки відкупительній дії Його Сина – Ісуса Христа, які ми отримуємо діянням Святого Духа.

Усі ці дари даються людям на спільну користь – будування Церкви і, звичайно ж, духовну користь, розвиток та реалізацію особи, яка той чи той дар отримала. Служачи Божими дарами (які можемо називати також Христовими чи дарами Святого Духа) іншим людям, ми також реалізуємо і свій потенціал, розвиваємося як особистості. Тому для того, щоб відбувалося наше становлення як справжніх людей, сотворених на образ і подобу Божу, потрібно служити іншим. Якщо ж ми не служимо нашим ближнім, тоді не відбувається нашого особистого розвитку і ми уподібнюємося до людей, які, за словами Христа у притчі про таланти, заховали свій талант / дар у землю (Мт 25:14–30).

Як і в притчі про таланти, Бог дає різну міру Своєї благодаті різним людям – комусь один талант, а комусь декілька. Міра Христових дарів різна, але її вистачає для будування та добра Церкви, розвитку й особистої реалізації кожної людини. Проте варто пам’ятати, що «від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть, а кому повірено багато, від того більше зажадають» (Лк 12:48). У церковному тілі є різні особи: одні мають більшу віру, а інші меншу, одні мають більше талантів / дарів, а інші менше. Але вся ця обдарованість і віра дані Богом задля місії та служіння Церкви для світу (це і є одним із аспектів розвитку), а також служіння членів Христового Тіла одні одним[2]. Та найвищим даром для кожної людини є дарування Богом Самого Себе – коли ми маємо Самого Христа, то що ще нам потрібно?

Oratio (молитва)

«Подяка хай буде Богові за Його дар несказанний!» (2 Кор 9:15).

Contemplatio (споглядання)

У цьому уривку св. Павло згадує декілька служінь, які Господь дарував окремим людям для добра Церкви: «І Він Сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями» (в. 11). Згадані у цьому вірші дари не надто поширені – апостолами, згідно з навчанням Нового Завіту, називали тих, яких покликав Сам Господь Ісус, або ж тих, які бачили Його Воскреслого. Також не надто велика кількість членів Церкви має дари, щоб бути пророками, євангелистами, пастирями чи вчителями. Та варто усвідомити, що Церкві потрібні й інші служіння, і тому всі християни мають якийсь особливий дар чи навіть дари, просто важливо їх розпізнати, а відтак відважитися ними служити. У Посланні до Римлян апостол навчає: «Ласкою, яка мені дана, я кажу кожному з вас: не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри, як Бог наділив кожному… 6. Маючи ж згідно з даною нам благодаттю різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; 7. хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; 8. хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю» (Рим 12:3, 6–8).

---

[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Captivity Letters. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 53.

[2] B. Witherington III. The letters to Philemon, the Colossians, and the Ephesians: a socio-rhetorical commentary on the captivity Epistles. Grand Rapids, MI: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2007, P. 287.