Неділя перед Воздвиженням (Йо 3:13-17)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)

«Ніхто не ввійшов у небо, крім Того, Хто зійшов із неба: Син Чоловічий! 14. Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, 15. щоб кожен, хто вірує в Нього, жив життям вічним. 16. Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним. 17. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним − світ спасти».

Коментар до тексту

Текст Євангелія дня − це частина довгої розмови Ісуса із заможним представником фарисейського руху та членом Синедріону (Вищої ради юдеїв) Никодимом, який пізніше стане таємним послідовником Ісуса (Йо 7:50−51; 19:38−39). Христос використовує цю зустріч, щоб пояснити Никодимові потребу духовно переродитися, тобто «народитися згори». У тій частині розмови, яку читаємо на Літургії, Ісус вказує на Своє Божественне походження: позаяк Він прийшов із неба, то має право говорити про небесні речі (в. 13). Апелюючи до події в книзі Чисел 21:9 («І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли кого-небудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий»), Господь підкреслює Свою вищість над Мойсеєм та говорить про Свою майбутню прославу через Розп’яття та Воскресіння (в. 14−15; пор. Іс 52:13; Дан 7:13−14).

16-й вірш цього уривку містить стислий підсумок Євангельської вістки загалом, адже пов’язує події Страстей Ісуса з Божою любов’ю до сотвореного світу. У цих словах можна побачити повну картину Божественної опіки не тільки над Ізраїлем, але над усім сотвореним світом. Божою відповіддю на усі страждання світу є прихід Його Єдинородного Сина. Євангелист Йоан надає перевагу окресленню Ісуса як «Сина», а Бога − як «Отця» (пор. Йо 3:35; 6:40; 17:1). Тільки Ісус Христос є повним відображенням та представленням Отця (14:9−10). Будучи посланцем Отця, Ісус цілковито відкрив нам Його на землі (пор. Йо 13:16, 20).

Meditatio (розважання)

«Зійшов із неба». Це і є Божа динаміка життярухатися в нашому напрямку. Бог завжди звернений до мене і до тебе. Він бачить, де я і де ти, тому сходить, бо хоче, щоб ми були там, де Він. Небо – реальність, в якій перебуває Бог, і яка приготована для нас поза реальністю цього світу.

На початку книги Буття читаємо про сотворення неба і землі, а в книзі Одкровення − про Нове Небо та Нову Землю. Щоб небесне і земне були знову поєднані, Бог сходить до нас. Дуже важливо пам’ятати про Його ініціативу. Він не залишив нас у нашому вигнанні, не залишає тепер і не залишить ніколи. Він єдиний є Тим, Хто «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (Еф 3:20).

Ставши людиною, зійшов з неба в нужду існування найслабших, відкинутих та незахищених, бо Він Еммануїл – Бог, який є з нами і полюбив нас до тієї міри, що віддав за нас Своє життя, щоб ми не загинули, а жили життям вічним (не просто безконечним, але життям іншої якості, таким, над яким смерть і тління не мають влади).

Oratio (молитва)

Ісусе, дай мені ласку пам’ятати, що Ти є Той, Хто зійшов з неба в моє існування, щоб наповнити його справжнім змістом, щоб обдарувати Своїм життям (пор. Йо 10:10). Хай свідомість Твоєї близькості та постійної ініціативи наповнює моє серце миром та вдячністю…

Contemplatio (споглядання)

Усвідомлюючи Боже до нас сходження та особисто переживаючи дотики Його благодаті, вчімося у Господа схилятися над самотністю та ранами тих, які лежать на узбіччі життя…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.