Субота шостого тижня Великого посту. Воскресіння Лазаря (Йо 11:1-45)

Час прочитання: 10 хвилин

Lectio (читання)

«Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла Йому ноги. 3. Отож послали сестри до Нього сказати Йому: Господи, той, що любиш Ти його, слабує”. 4. Зачувши те, Ісус мовив: Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився”. 5. Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. 6. Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. 7. Щойно по тому мовив до учнів: Ще раз до Юдеї вирушаймо”. 8. Учні ж Йому казали: Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а Ти знов туди ідеш? 9. Відрік Ісус: Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. 10. Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла! 11. Сказав ото, а тоді мовив до них: Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його”. 12. А учні Йому: Господи, коли заснув, то й одужає”. 13. Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова Його була. 14. Тож Ісус і каже їм одверто: Лазар упокоївся, 15. і радію Я за вас, що Мене там не було, – щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього”. 16. Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти”. 17. Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. 18. Була ж Витанія недалеко Єрусалима, стадій з п’ятнадцять, 19. і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. 20. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась Йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21. Отож заговорила Марта до Ісуса: Господи, якби Ти був тут, – мій брат не вмер би! 22. А й тепер знаю, що все, що попросиш Ти в Бога, Бог Тобі дасть”. 23. І каже їй Ісус: Твій брат воскресне”. 24. Знаю, – каже до Нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього”. 25. А Ісус їй: Я – воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши, – житиме! 26. Кожен, хто живе і в Мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?”. 27. Так, Господи, – каже Йому, – вірую, що Христос Єси, Божий Син, який гряде у світ цей”. 28. Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: Учитель прийшов і тебе кличе”. 29. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до Нього. 30. Ісус ще не ввійшов у село; був Він на тому місці, де Його зустріла Марта. 31. Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. 32. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши Його, впала Йому до ніг і сказала Йому: Господи, якби Ти був тут, то мій брат не вмер би! 33. Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, 34. запитав: “Де поклали ви його?” Кажуть йому: “Іди, Господи, і поглянь”. 35. Заплакав Ісус. 36. І заговорили юдеї: “Бач, як Він його любив!” 37. А деякі з них мовили: Чи ж Оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер? 38. І знову жалощі відчув Ісус у Собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. 39. Відкотіть камінь, − звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже Йому: Господи, відгонить уже: четвертий бо день”. 40. А хіба Я тобі не казав, – озвавсь Ісус, – що коли віруєш, то побачиш славу Божу? 41. Відкотили, отже, камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: “Отче, Тобі подяку складаю, що вислухав Єси Мене! 42. Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш Мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав Я: щоб вони увірили, що Ти Мене послав”. 43. А промовивши те, кликнув на ввесь голос: Лазарю, вийди сюди!”. 44. І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: “Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить”. 45. І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в Нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії».

Коментар до тексту

У Пролозі до свого Євангелія Йоан каже, що «в плоті Ісуса Бог поставив Свій намет посеред нас», саме так дослівно можна передати значення грецького вислову: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Йо 1:14). Наступні 12 глав цього Євангелія богослови називають книгою Знаків / Знамень – тут описано чудотворну діяльність Ісуса. Терміном «знак / знамення» (грецькою σημεῖον / semeion) євангелист означує чудеса Ісуса, які вказують на унікальну Божу діяльність перед нашими очима. Ця діяльність починається першим чудом у Кані Галилейській, де Ісус перемінює воду на вино (Йо 2:1-11), і завершуються Воскресінням Ісуса у Йо 20. Відтак воскресіння Лазаря у Йо 11 є ще одним знаком надзвичайної Божої діяльності, яка кидає світло на те, Ким є Бог, у якого ми віримо і який явив Себе в Ісусі Христі, та ким ми є для Бога, а також пояснює, який план Бог має для усіх нас. Ці 45 віршів 11-ї глави Євангелія від Йоана, головно тоді, коли звучить пряма мова Ісуса, можна читати як поезію. Коли у Старому Завіті пророки хотіли передати мову Бога, вони використовували поетичний стиль як контраст до нашої звичайної мови і вказівку на те, що людська мова заслабка, щоб висловити глибини Божої істини. Боже Слово − живе і діяльне (Євр 4:12). Ісус − Слово Бога до нас, а відтак Його дії – це те саме Слово Бога. Коли ж євангелист Йоан передає слова Ісуса, він використовує напівпоетичний стиль, тому що звичайною людською мовою це зробити неможливо. Увесь текст цієї глави розповідає про те, як глибоко Бог входить у нашу історію, як Він товаришує з людьми, переживає з ними, плаче над ними і їхніми втратами та виводить їх із могили. Лазар представлений як символ справжнього життя, яке Ісус – Воскресіння і Життя (за іронією страчений через те, що подарував Лазареві життя) – дасть усім, які увірують в Нього, після того, як воскресне з мертвих.

Meditatio (розважання)

«А промовивши те, кликнув на ввесь голос: Лазарю, вийди сюди!”. 44. І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним». Про таке продовження історії життя Лазаря після його похорону можна було тільки мріяти. Загалом євреї були єдиними людьми у стародавньому світі, які вірили в тілесне воскресіння усіх людей в «останній день» (Йо 11:24), тобто наприкінці теперішнього віку і перед тим, як почнеться життя майбутнього віку. Прямого опису життя майбутнього віку, коли усе буде перемінене, коли буде Нове Небо і Нова Земля (пор. Од 21-22), у Біблії немає, тому що тут ідеться про реальність, яку жодна людська мова не спроможна описати. Слово Боже каже лише, що «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор 2:9).

Євангелист Йоан у кожному вірші свого грандіозного твору, в якому намагається людською мовою передати вічне, показує, як найпотаємніші мрії людини знаходять своє несподіване сповнення в Ісусі. Третій рік прилюдного служіння Христа був позначений парманентним протистоянням з релігійними провідниками Ізраїлю, які намагалися вбити Ісуса (пор. Йо 5:18; 7:25; 8:59; 10:31). Та навіть наражаючи Своє життя на небезпеку, яка висіла над Ним декілька останніх місяців, Ісус іде у Витанію, щоб вирятувати від кайданів смерті Свого друга Лазаря, якого Він любив. Тут Він проявляється справжнім Добрим Пастирем, який готовий покласти життя за Свої вівці (Йо 10:15; пор. Єз 34).

У стародавньому світі не існувало точних методів, щоб визначити, це смерть чи кома, тому більшість равинів дотримувалася думки, що після трьох чи чотирьох днів неможливо реанімувати або повернути людину до життя. Саме тому воскресіння Лазаря на четвертий день (Йо 11:43-44) є саме воскресінням, а не просто приведенням до свідомості завмерлої людини. Посеред похоронних обрядів плачу за покійним Ісус дарує найбільший дар, яким Бог може поділиться з людиною, – життя. Це життя є даром від Того, який каже: «Я – воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши, – житиме! 26. Кожен, хто живе і в Мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» (Йо 11:25-26).

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твій дар несказанний…

Contemplatio (споглядання)

Воскресіння Лазаря для сучасників Ісуса було лише знаком, який вказував на Того, Хто має владу над життям і смертю. Щоб це Боже життя, яке ми втратили через гріх, як безцінний дар могли отримати усі люди, Ісус дасть Себе розіп’ясти, помре і буде покладений до гробу, а потім славно воскресне на третій день, щоб визволити нас від вічної смерті й уможливити усім нам життя, для якого ми сотворені і яке спонукає нас мріяти про неможливе. Від моменту воскресіння Ісуса Христа втрати наших близьких не є безповоротними, а наші сльози ніколи не повинні бути сльозами розпачу, приреченості та безнадії. Страсті і Воскресіння Христа промовляють більше, ніж можна сказати людськими словами про тайну життя людини і тайну Бога, який забажав стати людиною…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *