Неділя перед Різдвом Христовим – Святих Отців. Бог зберіг нам щось краще (Євр 11:9–10, 17–23, 32–40)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Вірою він перебував в Обіцяній Землі, як у чужій, живучи в наметах з Ісааком та Яковом, спадкоємцями, як і він, тієї самої обітниці. 10. Бо чекав міста з непохитними основами, якого Бог − Будівничий і Засновник… 17. Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака, і то єдинородного приніс у жертву сина він, що обітниці одержав, 18. до якого було сказано: Від Ісаака тобі народиться потомство, 19. думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити, тому його й одержав назад як символ. 20. Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. 21. Вірою Яків перед смертю благословив кожного із синів Йосифа і поклонився, спираючись на кінець палиці своєї. 22. Вірою Йосиф, умираючи, згадав про вихід синів Ізраїлю і розпорядився про свої кості. 23. Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини і не злякалися царського наказу… 32. І що ще скажу? Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; 37. їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; 38. вони, яких світ був не вартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами. 39. І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість».

Коментар до тексту[1]

Коли переходиш смугу якихось терпінь, найбільшим підбадьоренням стає усвідомлення того, що ти є частиною багатьох поколінь людей, які зіткнулися зі схожими проблемами та перейшли такі ж випробування. Багато давньоєврейських письменників розповідали історію Ізраїлю в такий спосіб, що спочатку представляли певні конкретні моменти та окремих людей, а потім розміщували своїх слухачів у кінці своєї оповіді. Подібно перші християни розповідали про Ісуса, Який був кульмінаційним моментом історії, а Його послідовники згодом були включені в цю ж оновлену історію, яка мала розвиватися ще далі: напр., родоводи в Мт 1 чи Лк 3, промова Стефана в Ді 7. Увесь текст Євр 11 побудований за таким зразком, і провідною в ньому є тема «віри», яка характеризує поведінку усіх згаданих тут осіб, – віри, зосередженої на простяганні надії у Боже майбутнє. Отже, віра – це запевнення в надії та переконання у ще не побаченому (Євр 11:1). Перший приклад стосується світу, створеного Божим Словом (Євр 11:3), тут ідеться про суверенну здатність Бога творити нові речі, яких ще ніхто не бачив. Відтак Євр 11 представляє низку свідків автентичної віри, починаючи від Авеля та Ноя, через Авраама та Сару до інших патріархів і боговидця Мойсея, закінчуючи царями, пророками й мучениками (Євр 11:4–38). Усі вони шукали й очікували остаточної обіцяної реальності, для якої Обіцяна Земля була лише передсмаком «кращого воскресіння» (Євр 11:35), – ішлося не просто про повернення після смерті до теперішнього існування, а подальший рух за прикладом самого Христа в нову реальність неба і землі, тобто цілком перемінене нове творіння (Євр 12:1–3).

Meditatio (розважання)

«І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість». Усі герої та героїні віри, про яких ідеться у Євр 11, не відповідали загальноприйнятим «стандартам», якими жив (та живе) світ, указуючи на те, що Бог, Який створив цей світ, мав намір повністю його перемінити. Бог, у Якого ми віримо, «зберіг нам щось краще», щоб усі віруючі, як давні, так і сучасні, разом досягли досконалості (Євр 11:39–40). Св. Павло хотів, щоб його сучасники, зокрема адресати послання, усвідомили себе спадкоємцями чудових Божих обітниць, до сповнення яких ми сьогодні стоїмо ще ближче, ніж вони тоді.

Найкращим прикладом віри та вірності Богові є сам Ісус із Назарета – у Ньому Бог найповнішою мірою виявив Свою вірність людині. В Ісусі Христі людство віднаходить взірець справжнього буття людиною, приклад віри, яку можна зберегти навіть ціною неймовірних страждань. Життя Ісуса засвідчує, що справжня віра зажди має високу ціну, а Христове Воскресіння вказує на те, що якою дорогóю не була б ця ціна, Божа вірність настільки певна, що ми не повинні вагатися цю ціну заплатити.

Темп життя сучасного світу щораз більше сприяє виробленню своєрідної нетерпеливості. Ми хочемо усе й одразу. Коли довго чогось очікуємо, то потрохи з’являється напруга, відчуття вимученості чи навіть роздратованості. Через свої вузькі та часто суб’єктивні інтереси нам бракує відчуття ширшого контексту, у якому живе світ, відчуття реальності, яка завжди була важчою, ніж ми собі уявляли і про яку воліли не думати, бо частіше схилялися до того, щоб будувати свій власний комфортний світ – світ сім’ї, родини, якоїсь структури, країни тощо. Та правда полягає в тому, що навколо нас був і є значно складніший світ, у якому багато терпіння і страждань, – саме тому Бог діє в цьому світі так, щоб привести його до первісного задуму та порядку. Бог не керується короткостроковими інтересами якоїсь однієї особи чи групи осіб – Він думає і дбає про всіх. Господь також має чудовий план для всіх людей, і для того, щоб він якнайшвидше був зреалізований, потрібна наша участь і наше наснажене служіння, які стануть виявом нашої віри…

Oratio (молитва)

«Жду на Господа, душа моя жде, і я надіюся на Його Слово» (Пс 130:5).

Contemplatio (споглядання)

Наш ідеалізм та наші найпрекрасніші мрії мають дуже тривкий фундамент – це своєрідний відгомін реальності, задля якої нас сотворив Бог. Щоб почати наближати цю реальність, потрібно довірити Богові наше життя й пуститися в дорогу віри, яка приведе нас усіх туди, де ми зможемо досвідчити більше, ніж просимо й розуміємо (пор. Еф 3:20).


[1] Коментар до тексту та розважання основані на N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 724–726.

5 коментарів до “Неділя перед Різдвом Христовим – Святих Отців. Бог зберіг нам щось краще (Євр 11:9–10, 17–23, 32–40)”

Залишити відповідь до Денис Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.