Неділя апостола Томи (Йо 20:19−31)

Час прочитання: 10 хвилин

Lectio (читання)

«А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: “Мир вам!” 20. Це промовивши, показав їм руки і бік. І врадувались учні, побачивши Господа. 21. І ще раз Ісус їм каже: “Мир вам! Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас”. 22. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: “Прийміть Духа Святого! 23. Кому відпустите гріхи –відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються”. 24. Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. 25. Тож повідали йому інші учні: “Ми Господа бачили”. Та він відрік: “Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, – не повірю!” 26. По вісьмох днях знову були вдома Його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: “Мир вам!” 27. А тоді промовляє до Томи: “Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік Мій. Та й не будь невіруючий, а віруючий!” 28. І відказав Тома, мовивши до Нього: “Господь мій і Бог мій!” 29. І каже йому Ісус: “Побачив Мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!” 30. Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очах у Своїх учнів. 31. А ції – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, щоб мали життя в Його ім’я».

Коментар до тексту

Текст Йоана 20:19−31 містить три важливі складники: розповідь про появу Ісуса апостолам, в яких страх стрімко змінився на радість (вв. 19−23); розповідь про появу Ісуса Томі, результатом чого стало його навернення та визнання Ісуса Богом (вв. 24−29), підсумкове означення цілі написання Євнгелія від Йоана (вв. 30−31). Глибина символіки та унікального значення змісту кожної деталі у всіх трьох сегментах читання Євангелія цієї неділі унеможливлює детальніший аналіз у форматі цього допису, та все ж унаочнює перед нами унікальні моменти Історії спасіння, «нитки» яких поєднують між собою сотворення та Нове Творіння, надають сенс усьому, що існує, і відкривають перед нами історію світу, яку можна передати кількома словами з унікальним смисловим та історичним (драматичним і героїчним) наповненням: Сотворення – гріхопадіння – Ізраїль – Христос – Церква / дія Святого Духа / Нове Творіння[1]. Йоан хоче донести нам, що все накреслене у Пролозі (1:1−18) та сказане у Євангелії знаходить своє сповнення у 20-й главі.

Meditatio (розважання)

«Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очах у Своїх учнів. 31. А ції – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, щоб мали життя в Його ім’я». «Від самого початку, з очевидним посиланням на Бут 1:1, Йоан проголошує, що його книга говорить про Нове Творіння в Ісусі. У 20-й главі він повторює це твердження, підкреслюючи, що Пасха відбулася “у перший день тижня” (Йо 20:1,19; коли Йоан наголошує на таких твердженнях, можна не сумніватися, що він хоче, аби це зауважив читач). На шостий день сотворення була створена людина на Божий образ; на шостий день останнього тижня життя Ісуса, згідно з Євангелієм від Йоана, Пилат проголошує: “Це людина!”. Сьомий день – це день спокою Творця; у Йоана в цей день Ісус спочиває у гробі.

Пасха –це початок Нового Творіння. Це підсилюють теми світла і життя. “У Ньому було життя, і життя було – світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява” (1:4−5). А у 20-й главі Марія приходить до горобу, поки ще темно, і відкриває нове світло і нове життя, які перемогли морок.

Пролог (Йо 1:1−18) продовжує описувати місця, усе ще занурені в морок: Слово приходить “до своїх, і свої Його не прийняли”, але тим, хто прийняв Його, була дана влада стати дітьми Бога Творця. А в 20-й главі знаходимо двері, замкнені зі страху перед ворожими юдеями, але маленькій групці тих, хто “прийняв Його”, вперше кажуть, що Бог Творець є їхнім Отцем, їхнім Богом (20:17; до цього моменту Ісус говорив просто про “Отця” або про “Мого Отця”). Тепер вони самі стали дітьми Отця.

Читаючи 20-ту главу у світлі Прологу, можемо побачити, що Cмерть і Воскресіння Ісуса спільно здійснюють для учнів те нове народження, про яке йшлося в Йо 1:13 і 3:1−13. І нас не здивує, що Ісус пізніше дихне на учнів, передаючи їм Свого Духа, як ГОСПОДЬ вдихнув Свого Духа в ніздрі людини в Бут 2:7.

Те, що відбувається з людьми Ісуса, вказує, Хто такий Ісус: Слово, яке стало плоттю (1:14). Цей вірш − найвища точка Прологу − має величезне значення для Йоана: Слово, яке було з Богом та ідентичне Богові, тепер також навіки стало плоттю. Тут не мається на увазі, що плоть згодом знову перетвориться у Слово і дух. Воскресіння має сенс для Йоана тому, що він у своїй суті − богослов творіння. Слово, яке завжди було точкою, в якій сходяться Творець і творіння, у Воскресінні стало тією точкою, де так само сходяться воєдино Творець і Нове Творіння.

Це дозволяє зрозуміти, як ісповідання Томи перегукується з Йо 1:18 (“Ніхто і ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, Той об’явив”). Висока христологія, відкрито виражена у Пролозі, тут досягає своєї кульмінації: ніхто ніколи не бачив єдиного істинного Бога, крім “єдинородного Бога”, який явив Його і показав світові, Хто Він. В інших частинах Євангелія ми даремно шукатимемо персонажа оповіді, який би так глибоко це усвідомив. Ісус по-різному “відкриває Свою славу” учням, але жодна з їхніх реакцій не відображає того, що сказано в Йо 1:18.

Так званий “невіруючий Тома” робить маленький словесний хід, але гігантський стрибок віри та богослов’я: “Господь мій і Бог мій” (20:28). Ось нарешті справжня віра. Учні з Томою (який говорить в їхньому імені та в імені всіх людей!) сповідують, що плоть, яку вони знали і яку зустріли знову в новій якості, воістину одночасно була “Словом”, єдиним з Отцем.

Усе це показує, наскільки Пасха була важлива для Йоана як реальна подія. Оскільки він – богослов воплочення, який прагне побачити і допомогти побачити іншим Живого Бога в людській плоті − Ісуса, для нього необхідно і життєво важливо, що Тома, висловлюючи своє ісповідання, дивився на Живого Бога в образі людини не просто очима віри (відтепер цим шляхом підуть також інші люди, як про це згодом чітко скаже Йоан), але звичайними людськими очима, прагнучи в буквальному людському сенсі до цієї плоті доторкнутися, хоча, мабуть, Тома задовільнився тільки поглядом. Іншими словами, 20-та глава Йоана, якщо розглядати її в контексті всього Євангелія і особливо Прологу (1:1-18), не дає ніяких підстав думати, що викладені тут розповіді були створені або сприймалися першими слухачами як алегорії або метафори духовного досвіду. Звичайно, як майже всі інші елементи Євангелія від Йоана, вони діють на багатьох смислових рівнях одночасно, але зміст, на якому все концентрується, – це Слово, яке стало плоттю. Заперечувати це, кажучи про Йо 20, – це немовби залишити симфонію без заключної частини, без її останніх торжественних акордів»[2].

Oratio (молитва)

«Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував».

Contemplatio (споглядання)

Останнім часом ми переживаємо чимало страхів: через повномасштабне воєнне вторгнення рашистів, втрати найближчих через війну, а донедавна і через пандемію, страх, що не відбудуться потрібні зміни, як уже було після двох революцій тощо. По-людськи важко спрогнозувати, як усе буде. Попри героїчні поривання, відчуваємо також свої обмеження, а інколи навіть підступно закрадається розчарування чи відчуття майже безсилля. Однак у світлі Євангелія від Йоана, а головно уривку з цієї 20-ї глави, ми відкриваємо перед собою альтернативу та нову перспективу. Йоан засвідчує, що Ісус − Той, Хто приходить крізь замкнені двері наших страхів саме тоді, коли ми Його найменше чекаємо, і дарує нам мир. Мир, якого світ не може дати, і який не може зруйнувати жодна людська злоба чи груба сила. Мир, який випливає із зустрічі з Воскреслим Ісусом, який подолав смерть і пропонує нам розділити з Ним Його перемогу, яка для нас, які очікуємо Його славного Другого приходу (Парусії), є запорукою нашої надії та перемоги. Бо цей останній ворог – «смерть, поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Кор 15:54−55). Христос Воскрес! І тому «Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор 15:57).

---

[1] Детальніше про християнське бачення історії див.: Wright N. T. The New Testament and the People of God (Christian Origins and the Question of God. –vol. 1). London: Society for Promoting Christian Knowledge, 1992. P. 132.

[2] Wright N. T. (2003). The Resurrection of the Son of God (Christian Origins and the Question of God. – vol. 3). London: Society for Promoting Christian Knowledge, 2003 Р. 667−668.