Субота першого тижня Великого Посту. Повне одкровення Бога в Ісусі Христі (Євр 1:1–12)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. 2. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, Якого зробив спадкоємцем усього і Яким створив віки. 3. Він – відблиск Його слави, образ Його істоти, підтримуючи все Своїм могутнім Словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, 4. ставши від ангелів стільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім’я. 5. Кому бо з ангелів Він коли мовив: “Син Мій єси, Я сьогодні породив Тебе?”. І ще: “Я буду Йому за Отця, а Він буде Мені за Сина?”. 6. Коли ж знов уводив Первородного у світ, то каже: “Нехай поклоняться Йому всі ангели Божі”. 7. А щодо ангелів мовить: “Той, Хто вітри Своїми вісниками вчиняє, а полум’я вогненне – слугами Своїми”. 8. А до Сина: “Престол Твій, Боже, віковічний, і берло правоти – берло Твого Царства. 9. Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконність, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радости понад Твоїх співучасників”. 10. І: “Ти, Господи, на початку заснував землю, і небеса – діло рук Твоїх. 11. Вони загинуть, Ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. 12. Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж – Той самий, і літа Твої не скінчаться”».

Коментар до тексту

Коли під тиском переслідувань деякі християни, які були вихідцями з юдаїзму, постали перед спокусою повернення до своєї старої віри, сповідування якої, на відміну від християнства, було дозволено в Римській імперії, тоді й був написаний лист до євреїв, щоб наголосити на абсолютній перевазі Ісуса Христа над усім, що може запропонувати юдаїзм. Св. Павло (хоча багато дослідників припускає, що автором міг бути хтось інший), удаючись до дуже продуманої аргументації, демонструє вищість Ісуса Христа як Божого Сина над Мойсеєм та ангелами (1:1–4:13), над старозавітним священством (4:14–7:28), а також перевагу жертви Ісуса над усіма старозавітними жертвами (8:1–10:18).

У перших чотирьох віршах послання апостол доводить, що Ісус є повним одкровенням Бога. Священиче служіння Ісуса приносить справжнє й остаточне очищення людства від гріхів. Завдяки тому, що після Страстей і Воскресіння Ісус возсів праворуч Бога (в. 3), тобто повернувся до тієї слави, яку мав до Воплочення, Він підніс усе людство до участі в Божому житті. У вв. 5–12 міститься аргументація на користь сказаного про Ісуса у вв. 2–4, де автор послання демонструє вищість Ісуса над ангелами. Звертаючись до текстів Старого Завіту, св. Павло підкреслює, що через Свої стосунки з Отцем Ісус достойний поклоніння ангелів (вв. 5–6; пор. Пс 2:7; 2 Сам 7:14), а також Він є царським Правителем (вв. 8–9; пор. Пс 45:6–7), Який спільно з Отцем (як творче Слово Боже) сотворив світ (вв. 10–12; пор. Пс 102:25–27)[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Він – відблиск Його слави, образ Його істоти, підтримуючи все Своїм могутнім Словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині». Цей вірш варто розглядати в контексті всього послання, але на початку, щонайменше, як частину своєрідного впровадження до листа у вв. 1–4. Ці чотири вірші містять одне з найпіднесеніших ранньохристиянських тверджень про те, Ким був і є Ісус (вв. 1–4): Він є Сином, Який бере участь у сяючому відображенні Божої слави, та найточнішим вираженням буття самого Бога; Він є спадкоємцем усього, Божественним посередником творіння, відображенням Божої слави, самим відбитком Божого буття, підтримкою всього, Відкупителем, Який возсідає на престолі поруч із Богом; Його ім’я незрівнянно вище від ангелів.

Увесь текст листа постійно чітко підкреслює одну дуже важливу тему – абсолютну перевагу Ісуса над усім, що може запропонувати юдаїзм. Чому? Тому що Ісус є відблиском неймовірної та незбагненної слави самого Бога Отця. Грецьке поняття «ἀπαύγασμα / apaugasma», яке тут вжив автор, дослівно означає «відображення, сяяння, блискотіння». Позаяк існує зв’язок між славою і світлом (пор. Іс 60:1; 2 Кор 4:4–6; Од 21:23), це вказує на те, що Син відображає Божу славу (пор. Йо 1:9; 8:12; 1 Йо 1:5, 7). Поняття «слава» (гр. δόξα / doksa) описує Божественну Присутність, а також її блиск і велич. Ця слава проявляється у творінні (Іс 6: 3), могутніх діях Бога (Пс 96: 3) та Його присутності у Храмі / скинії (Вих 40:34–35; Пс 26:8; пор. 2 Кор 4:6; Йо 1:14).

Мовою Писання, Ісус є тим унікальним Пророком, через Якого Бог проголосив Своє останнє Слово. Він є таким Священником, Який сповнив досконалу роботу очищення. Він також є Царем, Який возсідає на престолі поруч із величністю Бога. Незважаючи на Свій Божественний маєстат, Божий Син став людиною і найповнішою мірою відкрив нам Боже обличчя у Своєму навчанні та вчинках. Дивитися на людське обличчя Ісуса означає дивитися на людину, пронизану славою Божества; це також означає бачити нашу майбутність у Божому плані, бачити нашу велич, до якої ми покликані.

Oratio (молитва)

«Блаженні всі, що покладаються на Нього» (Пс 2:12).

Contemplatio (споглядання)

Читаючи цей текст у Навечір’я Різдва Ісуса, ми немовби слухаємо величну пісню про масштабність Божої операції задля спасіння людського роду. Ритми цієї мелодії вражають – за допомогою слів та сюжетних ліній зі Старого і Нового Завітів Бог в Ісусі Христі відкриває нам Своє обличчя. Цей текст послання запрошує нас поглянути на все Писання як на тайну Одкровення Божої любові, яка перевершує наше розуміння…

---

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Heb 1:1–12.

[2] Окремі думки в розважанні основані на: N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 715; J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Heb 1:3.