Lectio (читання)
«Радуйтеся завжди в Господі, знову кажу: Радуйтеся! 5. Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! 6. Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. 7. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі. 8. Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-будь похвальне, про те думайте! 9. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені, те чиніте, і Бог миру буде з вами».
Коментар до тексту
Цей уривок містить завершальні вказівки та поради великого апостола народів, адресовані спільноті християн у Филиппах. Незважаючи на переслідування, ті, які народилися у Христі до нового життя, повинні жити радістю та доброзичливістю, очікуючи Парусії Господа Ісуса Христа (вв. 4–5). Журба про життєві справи має поступитися місцем молитві до Господа та вдячності за Його благодіяння (в. 6; пор. Мт 6:25–34; пор. Лк 12:22–31). Такий спосіб життя дасть Богові змогу наповнювати нас Своїм миром (в. 7), а щоб його зберегти й не розтратити, треба пильнувати, аби розум і серце були занурені у прекрасне – Боже й вічне (в. 8). Прикладом у цьому є сам Павло, і він у смиренні це засвідчує (в. 9), тому, наслідуючи стиль життя особи, яка могла стверджувати, що «живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2:20), можемо бути впевнені, що Бог завжди буде з нами.
Meditatio (розважання)
«Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-будь похвальне, про те думайте!» Від наших думок залежить наш настрій, погляд на себе, ближніх, світ, урешті-решт, наше розуміння та сприйняття життя. Якщо наші думки занурені в павутину фальші, то ми не можемо нормально жити, бо вона обплутує нас до безвиході.
Людина створена для прекрасного – для вічного життя, тому покликана заглиблюватися в його красу, роздумувати над тим, що істинне й чисте, чесне і справедливе; займатися тим, що викликає повагу й похвалу; жити життям, а не втікати від нього спочатку у віртуальний світ тлінного, суєтного, несправжнього, мертвого, а потім зробити цей страшний світ своєю реальністю.
Християнство пропонує особі можливість стати справжньою людиною – такою, як Бог запланував, коли творив її на Свій образ і подобу, приклад якої знаходимо в Ісусі Христі. Читаючи Євангелія Нового Завіту, не можемо не захоплюватися дивовижною справжністю та реальністю життя Ісуса: Він жив усією повнотою людського життя, крім гріха, тобто без фальші, плутанини, роздвоєння, нечесності та лицемірства. Ісус не був відсторонений від реального життя, Він дуже проникливо все зауважував і глибоко співпереживав з усіма стражденними, самотніми, відкинутими, розчарованими й упослідженими, але Його серце, свідомість та думки були чисті, правдиві, справедливі, сповнені любові… Ісус викликав пошану, а те, що Він говорив чи робив, зроджувало похвалу у вдячних і чистих серцях.
Oratio (молитва)
«Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає, 2. але в Господа Законі замилування має і над Його Законом день і ніч розважає» (Пс 1:1–2).
Contemplatio (споглядання)
Євангелія Нового Завіту запрошують постійно переосмислювати наше життя у світлі життя Ісуса. Така рефлексія допоможе нам звільнятися від усього несправжнього, фальшивого, минущого, невартісного й мізерного. Ми покликані до більшого, глибшого, прекраснішого в думках, словах, у ставленні до Бога, ближніх і до себе. Щоб це стало можливим, нам потрібна нова свідомість – євангельська свідомість за прикладом Христа, до якої сьогодні в цьому короткому вірші так влучно та проникливо закликає св. Павло. Цей текст ми читаємо у Квітну неділю, спогадуючи урочистий вхід Господа до Єрусалима після воскресіння Лазаря. Дозвольмо Богові увійти в наше серце та свідомість і, перемінивши їх, наповнити наше життя справжнім миром…
Слава Ісусу Христу! Щиро дякую Вам! ?