Lectio (читання)
«Побачивши сміливість Петра та Йоана і зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом, 14. та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти. 15. Звелівши вивести їх із Синедріону, вони почали радитися між собою і говорили: 16. “Що нам із цими людьми робити? Бо ж вони зробили явне чудо, воно стало відомим усім мешканцям Єрусалима, і заперечити його ми не можемо. 17. Але щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більше в це ім’я нікому з людей”. 18. І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса. 19. Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: “Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть! 20. Не можемо-бо ми не говорити про те, що самі бачили й чули”. 21. Ті, погрозивши знову їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, усі-бо прославляли Бога за те, що сталося. 22. Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років».
Коментар до тексту
У цьому уривку міститься продовження проповіді Петра перед найвищою радою ізраїльського народу – Синедріоном, що складався із представників начальників, книжників і старших (Ді 4:5–7), які свого часу засудили Ісуса на розп’яття (Мт 26:57–68; Мк 14:53–65; Лк 22:54, 66–71; Йо 18:12–14, 19–24, 30–32). Цей епізод, у якому читаємо про вороже ставлення верхівки народу до апостолів, незважаючи на явне чудо, ілюструє слова, сказані Ісусом до учнів під час Прощальної промови: «Згадайте слово, що його був Я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували Мене – переслідуватимуть і вас. А слово Моє зберігали – зберігатимуть і ваше. 21. Та все те робитимуть вам за Моє ім’я, не знають-бо Того, Хто послав Мене» (Йо 15:20–21). Члени Синедріону, здивовані вірою Петра та його здатністю пояснювати Писання (в. 13), усвідомлюють, що тут сталося явне чудо (в. 14). Та парадокс полягає в тому, що вони не виявляють навіть найменшого натяку на належну реакцію на чудо, а радше навпаки – докладають зусиль, щоб за будь-яку ціну цей розголос припинити (вв. 15–18). Петро та Йоан у відповідь на їхню заборону проголошувати Ісуса сміливо відмовляються зраджувати Христа й обіцяють і надалі свідчити про досвід зустрічі з Воскреслим (вв. 19–20). Незважаючи на відмову апостолів підкоритися волі провідників народу, Синедріон змушений був їх відпустити, позаяк не мав законних підстав затримати їх (в. 21) за проповідь про Ісуса, особливо після явного чуда, яке Він учинив руками апостолів (в. 22).
Meditatio (розважання)
«Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: “Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть! 20. Не можемо-бо ми не говорити про те, що самі бачили й чули”». Петро та Йоан говорять про справедливість перед Богом. Грецьке поняття на означення справедливості «δίκαιος / dikaios», яке Лука вживає в цьому тексті, вказує на відповідність певному стандартові. За цим терміном і його похідними також стоїть ідея Божого порядку. Для Петра та Йоана дуже важливо відповідати Божим стандартам, дотримуватися Божого порядку, а не задовольняти примхи та бажання окремих людей[1].
Апостоли апелюють до вищої влади – Бога, а члени Синедріону вважають, що цю владу представляють, хоча насправді їй протиставляються. Одного разу, трохи раніше, апостоли вже чітко ствердили: «Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим, 10. то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що іменем Ісуса Христа Назарянина, Якого ви розіп’яли, а Якого Бог воскресив із мертвих, – Ним цей стоїть здоровий перед вами» (Ді 4:9–10). Тож апостоли, які бачили це чудо, повинні залишатися вірними Христовими свідками за Його наказом: «Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Ді 1:8).
Грецьку фразу, яка українською звучить «не можемо-бо ми не говорити», можна також перекласти: «ми мусимо продовжувати говорити», «не може бути кінця нашій промові», «наша промова не закінчиться»[2]. Бог дарував апостолам неймовірний досвід та відкрив їм Свою волю стосовно майбутнього всіх людей, тому апостоли вважали за велику честь бути свідками Воскреслого аж до краю землі. Апостол Павло навіть сказав: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок, і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (1 Кор 9:16).
Oratio (молитва)
«Уста мої звіщатимуть Твою справедливість, повсякденно – діла Твого спасіння, не знаю-бо числа їм» (Пс 71:15).
Contemplatio (споглядання)
Приклад та слова апостолів запрошують нас до відважного й переконливого свідчення Христа навіть тоді, коли обставини видаються не просто несприятливими, але й загрозливими. Наша віра та досвід Бога не можуть бути приватною справою. Святий Петро заохочує: «А Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію» (1 Пт 3:15).
[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Acts 4:19–20.
[2] B. M. Newman, E. A. Nida. A Handbook on the Acts of the Apostles. New York: United Bible Societies 1972, P. 102.
Дякую за ваші навчання щодо Божого слова!!!
Дуже дякую