Другий тиждень після Пасхи. Cубота. Бог – найвищий пріоритет (Ді 5:21–33)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Почувши це, вони удосвіта ввійшли у Храм і почали навчати. Тим часом прийшов первосвященник і ті, що були з ним, скликали Синедріон і всіх старших синів Ізраїля й послали у в’язницю привести їх. 22. Та як слуги прибули, не знайшли їх у в’язниці і, повернувшися, оповіли: 23. “В’язницю ми знайшли замкнену з усякою безпекою і сторожів на варті при дверях, та, відчинивши, усередині ми не знайшли нікого”. 24. Почувши ці слова, наставник Храму і первосвященники збентежилися, (не знаючи), що воно могло статися. 25. Аж тут прибув хтось і звістив: “Он ті мужі, яких ви вкинули у в’язницю, стоять у Храмі і народ навчають”. 26. Тоді наставник пішов із слугами, привів їх, та не насильно, боялись-бо народу, щоб не побив їх камінням. 27. Привівши їх, поставили перед Синедріоном, а первосвященник спитав їх: 28. “Чи ж ми не були вам заборонили строго цим іменем не навчати? І ось ви вашою наукою сповнили Єрусалим і хочете навести на нас кров цього чоловіка!” 29. Озвавшись тут, Петро й апостоли сказали: “Слухатися слід більше Бога, ніж людей! 30. Бог батьків наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві. 31. Його Бог підняв правицею Своєю, як Князя і Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння й відпущення гріхів. 32. І ми свідки цих подій, і Дух Святий, що Його Бог дав тим, які Йому коряться”. 33. Почувши це, вони розлютилися й задумали їх убити».

Коментар до тексту

Для кращого розуміння цього уривку варто прочитати декілька попередніх віршів, які дуже гарно проливають світло на наступні події: «Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила жінок і чоловіків, 15. так, що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на кого-небудь із них упала. 16. Сила людей збиралась навіть із довколишніх міст Єрусалима, несучи хворих і тих, що їх мучили нечисті духи, і вони всі видужували. 17. Устав тоді первосвященник і всі ті, що були з ним, то була секта садукеїв, і, повні заздрощів, 18. наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в’язниці. 19. Але вночі ангел Господень відчинив двері в’язниці й, вивівши їх, мовив: 20. “Ідіть і, ставши у Храмі, говоріть до народу всі слова життя цього”» (Ді 5:14–20). Тоді апостоли в послусі й радості продовжують благовістувати нове життя в Ісусі Христі, а члени Синедріону, які відверто не приймають очевидних чудес, що діються руками апостолів, уперто намагаються взяти все під свій контроль, і це виглядає доволі кумедно, адже видно, що Бог явно не на їхньому боці. Відважне свідчення апостолів на чолі з Петром продовжує їхнє публічне проголошення Ісуса та дає чудовий приклад того, якими повинні бути пріоритети християн.

Meditatio (розважання)

«Озвавшись тут, Петро й апостоли сказали: “Слухатися слід більше Бога, ніж людей!”» Те, наскільки ми слухаємо Бога, вказує на наше сприйняття Його Особи, виявляє назовні рівень нашої свідомості, зрілості, а звідси − довіри або недовіри до Бога. Можна також сказати, що наше ставлення до Бога насправді дуже багато говорить про нас самих, позаяк Бог так чи так є Богом, але тут дуже важливий рівень нашого усвідомлення цього факту, рівень сприйняття таїнства Його Особи.

Господні апостоли, серед яких і св. Петро, дають своїм слухачам (і всім нам) дуже гарну пораду, серйозне ставлення до якої може зробити нас щасливими. Вони пропонують те, що пізніше прекрасно сформулював св. Августин: «Якщо Бог буде на першому місці, тоді все інше стане на свої місця». Отже, тут ідеться про певний порядок − порядок, який Бог установив у світі при його створенні і який повинен відображатися в наших думках і вчинках, щоб ми могли жити гармонійним та впорядкованим життям.

Коли Бог для нас не є Господом, тобто Володарем нашого життя, або коли ми редукуємо Його до своїх обмежених уявлень про Нього, а інколи сприймаємо крізь призму наших життєвих ран і болючого досвіду, тоді це виявляється в нашій поведінці, стосунках із людьми, життєвих цінностях і пріоритетах. Відсутність автентичного досвіду Живого Бога виявляється в тому, що тоді людина починає шукати ласки земних панів, забуваючи при цьому основний принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося». Якщо поклоняємося великому, живому, святому, довготерпеливому, люблячому та милосердному Богові, тоді поступово уподібнюємося до Нього. І навпаки, коли надто покладаємося на «синів чоловічих», тоді неминуче перебираємо їхні хиби або ж досвідчуємо внаслідок цього розчарування за розчаруванням.

Oratio (молитва)

«Боже, Ти Бог мій! Тебе шукаю пильно. Тебе душа моя прагне, Тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній» (Пс 63:2).

Contemplatio (споглядання)

Ранні християни мали дуже живий і глибокий зв’язок із Воскреслим Ісусом, і це зумовлювало усе їхнє життя – вони були людьми глибокого миру, справжньої радості та великої відваги. Саме тому раннє християнство позначене численними приклади мучеництва й ісповідництва. Ті, які досвідчили неймовірну любов Бога, явлену всім людям у Христі Ісусі, без вагань і жалю ставили на Нього все, навіть своє життя! Вони були переконані, що Ісус вартий нашої найбільшої довіри. Не знаючи Бога, не маючи живого досвіду Його Особи, неможливо поставити Його найвищим пріоритетом, з радістю підкорятися Його волі та слухатися у всьому. Чи з мого життя інші люди можуть зробити висновок, що Божа воля є моїм найвищим пріоритетом?