Lectio (читання)
«А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященники і старші до них сказали. 24. Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога і сказали: “Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є. 25. Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне? 26. Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа й на Помазаника Його. 27. Зійшлися-бо справді в цім місті проти Слуги Твого Святого Ісуса, Якого Ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими 28. зробити те, що Твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося. 29. І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай Твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати Твоє Слово. 30. Простягни Твою руку на вилікування, нехай стаються знаки й чудеса іменем Святого Слуги Твого Ісуса”. 31. А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали Слово Боже».
Коментар до тексту
У Ді 3:1–10 читаємо про чудесне зцілення кривого чоловіка, яке в ім’я Ісуса здійснили апостоли Петро та Йоан. Це чудо стало для них нагодою свідчити про Ісуса та закликати до навернення (Ді 3:11–26). Проте ця подія дуже збурила й вороже налаштувала офіційних представників Ізраїлю – членів Синедріону, які викликали Петра та Йоана на допит і, незважаючи на явне чудо, заборонили апостолам проголошувати Ісуса (Ді 4:1–22). Цей уривок містить розповідь про те, як звільнені Петро та Йоан разом з іншими апостолами та членами первісної християнської спільноти підносять молитву до Господа. Молитва у вв. 24–30 пропонує модель, як мали б поводитися учні Ісуса у складних обставинах – цілковито покладатися на Божу допомогу. Вони просять у Бога сили для того, щоб і надалі сміливо проголошувати Боже Слово та ввіряють Йому своє служіння, благаючи про потвердження їхньої місії знаками й чудесами. Ця молитва містить деякі пророчі вірші із Пс 2, які сповнилися в Ісусі Христі. Цей псалом починається згадкою про змову земних володарів проти Бога і Його Помазаника – Месії / Христа. Цю гостру опозицію досвідчив Сам Ісус, згодом апостоли, а також Церква від її початків аж до сьогодні. Коли чуємо галас сил зла, які все ще прагнуть «порвати їхні кайдани, скинути із себе їхню кормигу!» (в. 3), ми повинні покладатися на Господа, Який «із них сміється». Він буде говорити з ними «у Своєму гніві й жахати їх у Своєму обуренні» (вв. 4–5), у такий спосіб Божу звістку почують усі: «Отож, царі, ви нині зрозумійте і схаменіться ви, що правите землею. 11. Служіте Господеві у страсі й радуйтесь у тремтінні. 12. Цілуйте Його ноги, щоб Він не розгнівався й не загинули ви в дорозі, коли зненацька запалає гнів Його. Блаженні всі, що покладаються на Нього» (вв. 10–12). Явний прояв присутності Святого Духа є підбадьоренням для всієї спільноти віруючих (в. 31)[1].
Meditatio (розважання)[2]
«І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай Твоїм слугам із повною сміливістю проповідувати Твоє Слово. 30. Простягни Твою руку на вилікування, нехай стаються знаки й чудеса іменем Святого Слуги Твого Ісуса». Апостоли просять у Бога відваги проголошувати Слово, поручають Йому переслідувачів та в ім’я Ісуса Христа вимолюють зцілення для тих, які цього потребують. Важливо зауважити, що апостоли не зосереджуються на переслідувачах і не журяться, що з ними буде далі, навпаки, вони просять відваги й надалі робити те, до чого покликані, – звіщати Слово Боже і в ім’я Ісуса дарувати людям полегшення й переміну життя.
Апостоли називають себе слугами. Це грецьке поняття «δοῦλος / doulos» – дослівно «раб, слуга» − вказує на когось, хто є у власності іншої особи. Цей термін у Новому Завіті часто вживається на означення учнів Христа, вказує на статус християн як звільнених людей, викуплених іншим Володарем – Ісусом, тому тепер вони добровільно підкоряються Христові, щоб виконувати Його волю (1 Кор 7:22–23). Коли ж Лука як наратор говорить про Ісуса, тоді послуговується словом «παῖς / pais» (Ді 3:13, 26; 4:27, 30), тобто «слуга, дитина», яким грецький переклад Старого Завіту (Септуагінта) означує Страждаючого Слугу Господнього у пророка Ісаї (Іс 42:1; 52:13).
Досвідчивши безмежну Божу милість, апостоли прагнуть, щоб її досвідчили й інші, тому просять Господа: «Простягни Твою руку». У Старому Завіті ця фраза позначує силу і здатність Бога сповнювати Свої задуми й наміри, зокрема спасати (Втор 4:34; 5:15; Пс 44:3; Іс 62:8). У цих словах також відображено впевненість Первісної Церкви, що Бог продовжуватиме підтримувати її та благословити в дорученій місії. Верифікацією правдивості місії апостолів є численні чудеса у їхньому служінні, які почалися зі зцілення чоловіка, кривого від лона матері (Ді 3:1–10).
Oratio (молитва)
«Уста мої звіщатимуть Твою справедливість, повсякденно – діла Твого спасіння, не знаю-бо числа їм» (Пс 71:15).
Contemplatio (споглядання)
Упродовж двотисячолітньої історії Церкви ніколи не було періоду, коли християн у якийсь спосіб не переслідували або не утискали. Однак Ісус, коли посилав учнів на проповідь, говорив їм дві речі: їх переслідуватимуть, а успіх Благовісті можливий тільки за умови абсолютної довіри до Нього (Мт 10). Сьогодні нам потрібно добре усвідомити ці слова й зосередитися на Господі та нашій місії – про все решта Він подбає сам…
[1] The Navarre Bible. The Acts of the Apostles. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 49.
[2] Деякі думки в розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Acts 4:29–30.
Господи, допоможи мені долати труднощі. Дякую Тобі!