Lectio (читання)
«Ми-бо співробітники Божі, ви – Божа нива, Божа будівля. 10. За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний уважає, як він будує. 11. Іншої-бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. 12. Коли ж хтось на цій основі будує із золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, 13. кожного діло стане явне, день-бо Господній зробить його явним, бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. 14. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду, 15. а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди, однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь. 16. Хіба не знаєте, що ви – Храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? 17. Коли хтось зруйнує Храм Божий, Бог зруйнує того, бо Храм Божий святий, а ним є ви».
Коментар до тексту
«У 1 Кор 1:10–3:23 Павло торкається проблеми поділів у християнській спільноті Коринта. Отож цей уривок треба розглядати в контексті заклику апостола до єдности. Основою і наріжним каменем єдности й Церкви загалом є Ісус − розп’ятий Месія. Усі людські стандарти, претензії та будь-яка риторика, що їх супроводжує, видаються мізерними у світлі послання про Хрест, який несе в собі інше розуміння сили та влади. Зрештою, хрест був скандалом та спокусою для євреїв (хтось колись чув про розп’ятого Месію?) і глупотою для язичників (хтось колись чув, що страчений єврей може бути володарем світу?), але послання Павла робить свою справу. Тим, хто цікавиться таємницями, Павло пропонує Хрест. Тим, хто любить красномовні промови, Павло пропонує Євангелію. Для тих, хто прагне влади, Павло закликає Духа. Християни дійсно мають мудрість, але вона походить з іншого джерела та має іншу природу. Позаяк коринтяни не розуміли цього, тому й залишилися «недуховними» у своїх фракційних сварках (1 Кор 3:1–4).
Указуючи на недуховну поведінку, Павло послуговується прикладом суперництва між явними своїми прихильниками й тими, які захоплювалися Аполлосом. І Павло, і Аполлос є лише слугами, які виконують певну роль у рості Царства, але тільки Бог надає всьому силу рости (1 Кор 3:5–9). Як будівельник, Павло заклав фундамент, і Ним є Сам Ісус Христос. Кожен, хто будує на Ньому, будує новий Храм, спільноту вірних – Церкву, місце для перебування Бога в Дусі, і остаточний Божий суд перевірить, якої якости ця робота у спорудженні тієї духовної будівлі, і чи не намагалися деякі будівничі її зруйнувати (вв. 10–17)»[1].
Meditatio (розважання)
«Нехай же кожний уважає, як він будує». Завдяки Божій благодаті св. Павло заснував у Коринті християнську спільноту, наріжним каменем якої не був ні він сам, ні його наступники, які там проповідували. Єдиною основою є Ісус Христос. Саме тому ця спільнота була християнською і цим відрізнялася від усіх інших спільнот та людських структур. Будучи основаною не на людині й навіть не на людському генії, але на Ісусі Христі, християнська громада Коринта стала місцем зустрічі небесного і земного, Божого і людського.
У Старому Завіті для будівництва Храму використовували золото, срібло та дорогоцінне каміння (1 Хр 22:14–16; 29:2; 2 Хр 3:6)[2], про що згадує апостол у в. 12. Крім цих елементів, він називає ще декілька інших: дерево, сіно, солому, які не є надто вартісними, принаймні два останні. Разом ці елементи символізують зусилля, які вкладають християни, а головно церковні провідники, у розбудову Божого Храму – спільноти Церкви. У 1 Кор 6:19 (пор. Рим 8:9) Павло каже, що кожна віруюча особа є Храмом Святого Духа. У цьому уривку у в. 16 апостол стверджує, що Божим Храмом є спільнота віруючих як таїнство співдіяння Бога і людей. При цьому на віруючих лежить велика відповідальність.
Павло закликає до відповідального християнського життя. У Євангелії від Матея Ісус каже: «Хто не зо Мною, той проти Мене, і хто зо Мною не збирає, той розкидає» (Мт 12:30). Якщо хтось не будує, то він руйнує. Дехто вдає, що будує, але робить це недбайливо або безвідповідально. Не можна збудувати нічого тривалого із сіна чи соломи, та навіть найпоширеніший матеріал у будівництві – дерево − не є вічним. Сіно й солома символізують обмеженість та убогість людських зусиль, а Бог хоче, щоб у великі, вічні справи ми вкладали себе повністю, віддавали Христові ціле своє серце, жертвували заради Євангелія все найцінніше, що маємо, наш час, наші зусилля, підпорядковували Господеві все своє життя.
Oratio (молитва)
«Коли Господь та не будує дому, дарма працюють його будівничі» (Пс 127:1).
Contemplatio (споглядання)
Щоб Церква була Божим Храмом, її члени повинні жити в мирі з Богом та між собою. Це вимагає зусиль, але без цього наші християнські громади не будуть місцем зустрічі небесного і земного, Бога і людей. Коли кожен член громади будує свої автентичні стосунки із Христом, тоді такі ж стосунки легше будувати і з ближніми. Відтак люди, які входять у життя громади, у центрі якої перебуває Господь, знаходять у Церкві те, чого їм не може дати світ і навіть найкраща людська структура.
[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 486.
[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Cor 3:12.
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!
Дякую Вам.