Lectio (читання)
«Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви. 2. Він стяв мечем Якова, Йоанового брата. 3. Побачивши, що це подобалося юдеям, він звелів, крім того, ще й Петра схопити, а були дні Опрісноків. 4. Схопивши його, він посадив його у в’язницю й передав чотирьом чвіркам вояків, щоб стерегли його, бажаючи вивести його перед народ після Пасхи. 5. Отож Петра стерегли у в’язниці, а Церква молилася горливо Богові за нього. 6. Коли ж Ірод намірявся вивести його, Петро, закутий двома ланцюгами, спав тієї ночі між двома вояками, а сторожі при дверях стерегли в’язницю. 7. Нараз з’явився ангел Господній, і у в’язниці засяяло світло. Він, ударивши Петра по боці, збудив його, кажучи: “Уставай чимскорше!” І ланцюги впали з рук у нього. 8. Далі сказав до нього ангел: “Підпережися й надінь свої сандалі”. (Петро) зробив так. Знову сказав до нього: “Накинь на себе плащ і йди за мною”. 9. Вийшов Петро й ішов за ним, не знав він, чи це правда, що робив ангел, він думав, що видіння бачить. 10. Минули вони першу варту і другу й прийшли до залізної брами, що веде в місто, вона сама собою їм відчинилась. Вийшли вони та пройшли одну вулицю, й ангел нараз відступив від нього. 11. Тоді Петро, опритомнівши, мовив: “Тепер я справді знаю, що Господь послав ангела Свого й вирвав мене з руки Ірода й від усього, чого очікував юдейський народ”».
Коментар до тексту
Ірод Агриппа I був онуком Ірода Великого, який 7 р. до Хр. убив його батька Аристобула. Тоді у трирічному віці його разом із матір’ю Беренікою відправили до Рима й виховували при дворі. Він вів безладне життя, і через це 37 р., незадовго до смерті Тиберія, його кинули до в’язниці. Проте Калігула, його товариш у розпусному житті, відпустив його й навіть передав частину територій свого діда. Пізніше, 41 р., Клавдій додав до цих земель ще Юдею та Самарію. Ірод Агриппа I намагався сподобатися не тільки сильним цього світу, але й своїм підданим, тому переслідування християн було задумане як доказ його ревності до Закону. У Єрусалимі він дотримувався Закону й приносив призначені жертви, але у своєму палаці в Кесарії поставив статуї своїм дочкам і дозволив називати себе богом (Ді 12:23). Переслідування, яке мало справити позитивне враження на Синедріон, відрізнялося від того, яке призвело до мучеництва Стефана, бо воно стосувалося апостолів, які, приймаючи до Церкви язичників, без сумніву, втрачали підтримку населення. Святого Якова (пор. Мк 10:39), імовірно, звинуватили в політичних злочинах, позаяк покаранням за богохульство було побиття камінням. Оскільки на Пасху в Єрусалимі було багато паломників, яким Ірод Агриппа I хотів сподобатися, він схопив та ув’язнив апостола Петра й передав його «чотирьом чвіркам вояків» (в. 4) – у римській армії кожна група чергувала по одній з чотирьох денних та нічних сторож. Двоє солдатів залишалися в камері, і до них був прикутий в’язень, а двоє інших по одному стояли біля дверей камери й зовнішніх дверей. Такі заходи було вжито для того, щоб запобігти втечі св. Петра. Його мали засудити після Пасхи, яку не можна було осквернити публічною стратою. Як відомо, смерть нашого Господа напередодні свята була заподіяна римлянами. Вирок мав бути виголошений публічно, щоб догодити людям (пор. Йо 19:13)[1]. Лука розповідає про визволення Петра в такий спосіб, що воно нагадує звільнення ізраїльтян із Єгипту: тут Господь також через Свого ангела виводить апостола на волю під час святкування Пасхи. У в’язниці засяяло світло, ангел Господній дає накази і провадить Петра − усі ці елементи пригадують вихід Ізраїлю з Єгипту (Вих 12:11; 14:19–20)[2].
Meditatio (розважання)
«Він стяв мечем Якова, Йоанового брата». Яків, син Заведея, якого у традиції Церкви часто називають Яковом Великим, загинув мученицькою смертю 42 або 43 року. Він був першим апостолом, який віддав своє життя заради Христа, і єдиним з апостолів, про мучеництво якого згадано в Новому Завіті. Якова, як пізніше й апостола Павла, позбавили життя через обезголовлення мечем. Його смерть поклала кінець короткому періодові миру (Ді 9:31) після переслідувань (Ді 8:1–3).
Господь покликав Якова разом із його братом Йоаном під час чудесної ловитви риби на Галилейському озері: «Жах-бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; 10. також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: “Не бійся! Віднині людей будеш ловити”. 11. І, витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за Ним» (Лк 5:9–11). Пізніше після ночі, проведеної на молитві, Ісус покликав Якова до найближчого кола Своїх учнів – апостолів: «А як настав день, покликав Своїх учнів і вибрав із них дванадцятьох, яких назвав апостолами: 14. Симона, якого назвав Петром, Андрія, його брата, Якова, Йоана, Филипа, Вартоломея, 15. Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Симона на прізвище Зилота, 16. Юду, сина Якова, та Юду Іскаріотського, який став зрадником» (Лк 6:13–16).
Яків, на відміну від Юди, не зрадив Ісуса, хоча й не був «готовим» апостолом відразу. Він мусів доростати до розуміння особи й місії Ісуса. Одного разу, коли Ісус уже втретє провістив Свої Страсті та Воскресіння, але апостоли й далі нічого не розуміли, Марко каже: «Яків же та Йоан, сини Заведея, підходять до Нього та й кажуть Йому: “Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, чого попросимо”. 36. Він же їм відповів: “Що хочете, щоб Я зробив вам?” 37. “Зволь нам, – ті Йому кажуть, – щоб ми сиділи один праворуч, а другий ліворуч від Тебе у Твоїй славі”. 38. Ісус же сказав їм: “Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещусь?” 39. Ті Йому відповіли: “Можемо”. Ісус сказав їм: “Чашу, яку Я п’ю, питимете і хрещенням, яким Я хрещуся, хреститиметесь”» (Мк 10:35–39).
Щойно після зустрічі з Воскреслим Христом Яків усвідомив суть апостольства і, наснажений силою Святого Духа в день П’ятдесятниці, став ревним свідком Христа, сповна випивши чашу, як колись Ісус, і хрестився хрещенням смерті задля Того, Хтро віддав за нього Своє життя…
Oratio (молитва)
«Господь – моє світло й моє спасіння: кого маю боятись? Господь – мого життя твердиня: кого маю страхатись?» (Пс 27:1).
Contemplatio (споглядання)
Тільки особиста зустріч із Воскреслим Христом може дарувати нашому життю справжній сенс і здатність іти дорогою за Господом, не жаліючи себе, а в смиренні та вдячності приймаючи в усьому Божу волю…
[1] C. S. Dessain. The Acts of the Apostles. In B. Orchard, E. F. Sutcliffe (Eds.), A Catholic Commentary on Holy Scripture. Toronto. New York. Edinburgh: Thomas Nelson 1953, P. 1033.
[2] Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, S. 2414.
Дуже дякую
Христос воскрес! Дякую за науку!
Інколи ще жалію себе. Борюся, дякую Ісусу за сили!