Lectio (читання)
«Не хочу-бо, брати, щоб ви не відали цієї тайни, щоб не були самі в собі велемудрі, що засліплення спало частинно на Ізраїля, поки не ввійдуть погани повнотою; 26. і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: “Прийде із Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність. 27. Такий буде Завіт Мій з ними, як відпущу гріхи їхні”. 28. З огляду на Євангелію, вони через вас вороги, а з огляду на вибір Божий, вони улюблені заради батьків, 29. бо дари Божі й покликання незмінні. 30. Як ви колись були неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух, 31. так і вони тепер через милосердя, якого ви зазнали, стали неслухняні, щоб і вони тепер зазнали милосердя. 32. Бо Бог замкнув усіх у непослух, щоб усіх помилувати. 33. О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні Його постанови й недослідимі Його дороги! 34. Хто-бо коли зрозумів думку Господню? Хто був Його дорадником? 35. Або хто дав Йому наперед, щоб воно знову було Йому віддане? 36. Усе-бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки. Амінь».
Коментар до тексту[1]
Цей уривок завершує роздуми великого апостола народів Павла про те, чому Ізраїль у переважній більшості не прийняв свого Месії і яке це має значення для майбутнього народу. Апостол завершує рефлексію про місце євреїв у відкупительному Божому плані поглядом у майбутнє: він говорить про прийдешню віднову всього народу Ізраїлю (в. 26). На початку своїх роздумів на цю тему св. Павло згадував про спасіння залишку Ізраїлю (Рим 9:27; 11:5) і затверділість решти народу (Рим 11:7), а тут пояснює, що це затвердіння тільки тимчасове й триватиме доти, поки не спасеться вся повнота язичників (в. 25). Апостол, імовірно, також має на увазі подію майбутнього, коли весь народ Ізраїлю теж навернеться до Христа. Слова «увесь Ізраїль» також можуть стосуватися всіх віруючих у Господа впродовж історії. Уривок завершує доксологія про Божу мудрість (вв. 33–36), у якій апостол подає дві цитати зі Старого Завіту (Іс 40:13; Йов 41:11), що містять прославу Бога та Його мудрости понад усім творінням, яке має усвідомлювати свою залежність від Творця: воно не може бути суддею чи претендувати на роль, яку має тільки Бог, або ж запропонувати Йому те, чого Він потребує. У світлі Божої величі все людство повинно розпізнати Його милосердя, яке Він виявив у жертві Христа для того, щоб усі, хто вірить, спаслися.
Meditatio (розважання)[2]
«Бо дари Божі й покликання незмінні». Бог ніколи не зрікається того, що пообіцяв, тому Він продовжує кликати євреїв увійти до спільноти віруючих у Його Сина. Бог любить вічною любов’ю та не зосереджується на наших гріхах і недомаганнях. Усе, що Господь обіцяв патріархам та багатьом Своїм слугам у Старому Завіті, Він сповнить, навіть якщо з людського погляду це видається неможливим. Саме ця незмінність Божої любови уможливлює спасіння всього Ізраїлю (в. 26).
Боже покликання має вічну природу, саме тому воно і є незмінним. Усвідомлення цього дає нам більше певности й довіри до Бога. Навіть якщо ми зневірюємося, а потім повертаємося до Бога, нам треба усвідомлювати, що Він завжди чекає на нас. Cвятий Павло запевняє: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро. 29. Бо яких Він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородний між багатьма братами, 30. яких же наперед призначив, тих і покликав, а яких покликав, тих оправдав, яких же оправдав, тих і прославив. 31. Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? 32. Він власного Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як же разом із Ним не подарує нам усього?» (Рим 8:28–32). Ось тому св. Петро заохочує: «Тому, брати, тим більше старайтесь утвердити ваше покликання й вибрання, бо те робивши, ніколи не спотикнетеся» (2 Пт 1:10). Також св. Павло каже: «Щоб Він просвітлив очі вашого серця, аби ви зрозуміли, до якої надії Він вас кличе, яке то багатство славної спадщини між святими» (Еф 1:18).
У завершальній доксології (вв. 33–36) Павло прославляє Божу доброту до євреїв та язичників, яка дозволила їм непослух, а потім виявила щодо них велике милосердя. Слова апостола нагадують вірші з книги пророка Ісаї: «Думки-бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – слово Господнє. 9. Бо так, як небо вище від землі, так Мої дороги вищі від доріг ваших, і думки Мої вищі від думок ваших» (Іс 55:8–9). Людям часто важко зрозуміти, як діє Боже Провидіння, але якщо ми пам’ятаємо, що Бог перевершує наше розуміння та що Його сила й вірність сильніші за всі перешкоди, які ми Йому створюємо, тоді нам легше усвідомлювати, що речі, які мали б порушувати Його плани, спричиняються до їхньої реалізації.
Oratio (молитва)
«Усе-бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки. Амінь» (Рим 11:36).
Contemplatio (споглядання)
Правильне ставлення людини до Божого задуму можна окреслити одним словом – «смирення». Сáме смирення дасть нам змогу усвідомити, що Божі таємниці, які видаються нам незрозумілими, є такими тільки через слабкість нашого розуму, притемненого після гріхопадіння. Ніколи не треба казати, що чогось не може бути тільки тому, що ми не можемо цього зрозуміти.
[1] Деякі думки в коментарі до тексту основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 11:25–36.
[2] Деякі думки в розважанні та запрошенні до споглядання основані на The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Romans and Galatians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 119–121.
Дуже дякую
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!