Четвертий тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Боже Провидіння (Рим 11:13–24)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Я ж кажу вам, погани, – оскільки я апостол поган, то величатиму моє служіння, – 14. надіючись, що, може, мені якось пощастить розбудити заздрість своїх, споріднених тілом, і декого з них спасти. 15. Бо коли їхнє відкинення – примирення для світу, то що буде їхнє прийняття, як не життя з мертвих? 16. І коли первісток святий, то й тіло, і коли святий корінь, то святе й галуззя. 17. Коли ж деякі з галузок відламалися, а ти, будучи дичкою оливною, защеплений був між них і став співучасником кореня та оливкового соку, 18. то не вихваляйся перед галуззям. А коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш корінь, а корінь тебе. 19. Ти скажеш: “Гілля відчахнуто, щоб мене нащепити”. 20. Добре. Вони відламалися за невіру, а ти стоїш завдяки вірі. Тож не несися високо, а бійся! 21. Бо коли Бог не пощадив природного галуззя, то може й тебе не пощадити. 22. Тож май на увазі доброту й суворість Божу: на відпалих суворість, а на тебе доброта Божа, коли перебудеш у доброті, а коли ні, то й ти будеш відтятий. 23. Та й вони, як не зостануться в невірі, будуть прищеплені, бо Бог має силу їх знову прищепити. 24. Бо коли ти, відтятий від дикої з природи оливки, проти природи був прищеплений до доброї оливки, то скільки більше ті, що за природою будуть защеплені на власній оливці?»

Коментар до тексту

Цей уривок − частина ширших роздумів апостола Павла про те, чому Ізраїль не прийняв свого Месії і яка доля тепер чекає на Божий народ (Рим 9–11). Апостол аргументовано доводить, що відкинення Месії Ізраїлем привело до примирення всього світу з Богом. Павло переконаний, якщо відкинення спричинило такий відкупительний ефект, то прийняття Ісуса Христа Ізраїлем принесе ще більше благословення. Для увиразнення своєї думки апостол послуговується метафорою оливкового дерева, за допомогою якої пояснює, як язичники, тобто всі народи землі, увійшли в Божий план спасіння[1].

Meditatio (розважання)

«Бо коли Бог не пощадив природного галуззя, то може й тебе не пощадити». Часом люди бувають жорстокі. Це дивно спостерігати тоді, коли мова йде про духовні речі. Часто саме на ґрунті віри виникають гострі суперечки, а то й ненависть між дуже «побожними» людьми. Деколи так стається, що люди можуть вихвалятися своєю вірою та принижувати інших. Усе це є свідченням великої духовної незрілости й короткозорости або просто дуже поверхового духовного життя. Проте саме ці слова апостола Павла спрямовані супроти чванливости й винесення себе над іншими. Упродовж історії християни частенько хворіли цим гріхом, головно щодо своїх старших братів у вірі − євреїв, які, на жаль, не прийняли свого Месії.

Проте навіть якщо вони вчинили цей злочин та в переважній більшості відкинули Христа, ми, як християни, не маємо жодного права вважати себе кращими й насміхатися з них. Ми не кращі, а просто помилувані грішники, які завдяки невимовній Божій благодаті сподобилися світла Христа. Це повинно спонукати нас до вдячности, молитви, свідчення і смирення, але аж ніяк не до вихваляння чи приниження інших. Щобільше, це покладає на нас відповідальність і спонукає до висновків, що Бог є безстороннім: Він однаково любить усіх людей, але й однаково не мириться з нашими гріхами й однаково сподівається від усіх духовного плоду за всі численні ласки й дари.

Трохи раніше в цьому ж листі Павло каже: «Він власного Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як же разом із Ним не подарує нам усього?» (Рим 8:32). Отож апостол стверджує, що Бог задля всіх нас «не пощадив Свого Сина» (гр. «ἐφείσατο / efeisato – дослівно «берегти, щадити, жаліти»). Те саме дієслово апостол вживає й у вірші, над яким робимо розважання: «Бог не пощадив природного галуззя» (в. 21). Тому навіть заскорузлість Ізраїлю Господь використав для блага і спасіння всього світу. Бог не пощадив Сина та Ізраїлю задля більшого добра всіх людей. Це тайна діяння Божої любови, дивні шляхи Божого Провидіння, які запрошують нас до молитви, роздумів, вдячности й довіри…

Oratio (молитва)

«О Пастирю Ізраїлю, прихили вухо, Ти, що ведеш Йосифа, як отару, Ти, що на херувимах возсідаєш, як у сяйві!» (Пс 80:2).

Contemplatio (споглядання)

Cвятий Павло каже: «Коли ж деякі з галузок відламалися, а ти, будучи дичкою оливною, защеплений був між них і став співучасником кореня та оливкового соку, 18. то не вихваляйся перед галуззям» (Рим 11:17–18). Цей вірш запрошує на до усвідомлення власних духовних коренів, удячности й смирення. Загалом Рим 9–11 спонукає нас до молитви за належне свідчення християнами своєї віри, щоб у ньому не було жодної тіні зверхности й зухвальства. Важливо також молитися за народ, серед якого прийшов у світ наш Господь Ісус Христос, – народ Ізраїлю, щоб він розпізнав свого Месію, і всі люди разом могли прославляти одного великого Бога, Який є Отцем усіх людей.


[1] Деякі думки в коментарі до тексту основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 11:13–24.

3 коментарі до “Четвертий тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Боже Провидіння (Рим 11:13–24)”

  1. Дякуємо за розважання. Цінно,глибоко.
    Також є вдячними Богу і тішимося за даровану благодать віри,яка підносить кожного до нескінченно високого покликання.

Залишити відповідь до Андрій Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *