Lectio (читання)
«І сталося, що Петро, обходячи всі усюди, прибув і до святих, що мешкали в Лідді. 33. Там він знайшов одного чоловіка на ім’я Еней, що лежав на ліжку вісім років і був паралітик. 34. Петро сказав до нього: “Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!” І вмить той підвівся. 35. І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, і навернулися вони до Господа. 36. Була ж у Яффі одна учениця на ім’я Тавита, що значить у перекладі Дорка (Сарна). Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. 37. І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці. 38. А що Лідда лежить близько Яффи, учні, почувши, що Петро там, послали двох чоловіків із просьбою до нього: “Не отягайся прийти аж до нас!”39. Петро негайно рушив з ними. І як прийшов, вони його повели наверх у горницю, де всі вдови оточили його з плачем, показуючи йому туніки й плащі, що їх робила Дорка, бувши з ними. 40. Велівши всім вийти з хати, Петро став на коліна й почав молитися, а повернувшись до тіла, мовив: “Тавито, встань!” І та відкрила свої очі й, побачивши Петра, сіла. 41. Він же подав їй руку та й підвів її і, прикликавши святих та вдів, поставив її живою. 42. Довідалась про це вся Яффа, і багато повірило в Господа».
Коментар до тексту[1]
Із цього уривку довідуємося, що так само, як і диякон Филип (Ді 8:40), апостол Петро проголошує Добру Новину на Середземноморському узбережжі. Два чуда, про які розповідає Лука, стаються в Лідді, розташованій в материковій частині Ізраїлю, та Яффі – портовому місті за 16 км від Лідди, яке тоді контролювали римляни. Спочатку Петро зцілює паралітика на ім’я Еней (вв. 32–35). Судячи з його грецького імені, цей чоловік був євреєм, вихованим у грецькій культурі. Вістка про це чудо поширилася по всьому узбережжі (в. 35). Лука показує, як Церква потрохи виходить за межі Єрусалима й починає контактувати із самарянами та грекомовними євреями, а також із першими язичниками. Воскресіння Дорки (вв. 36–42) вказує на те, як невидимо присутній Воскреслий Христос діє у Своїй Церкві – Він має повну владу над життям і смертю. Згадка про горницю у в. 37 творить паралелі з чудесами, які здійснювали великі пророки Ізраїлю Ілля та Єлисей, а також Сам Ісус (1 Цар 17:19; 2 Цар 4:10; Лк 4:25–27; 8:49–56). Дорка, яка опікувала вдовами, чинила велику милість спільноті (вв. 36, 39), тому її відхід був глибокою скорботою для всіх місцевих християн. Проте молитва Петра й ті самі слова, які колись сказав Ісус у Лк 8:54, повернули її до життя.
Meditatio (розважання)
«Довідалась про це вся Яффа, і багато повірило в Господа». Коли Ісус воскресив Лазаря, тоді чимало людей прийшло до віри: «І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в Нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії» (Йо 11:45). Та це мало свою велику ціну для Ісуса: «Тоді первосвященники ухвалили і Лазаря вбити, 11. численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса» (Йо 12:11). Релігійні провідники народу сповнили свій задум і вбили Ісуса, розп’явши Його. Проте на третій день Господь Ісус воскрес із мертвих і почав діяти серед людей ще з більшою силою. Отож Книга Діянь апостолів є розгорнутим коментарем до сили Христового Воскресіння.
Відразу в день П’ятдесятниці, коли Святий Дух зійшов на апостолів, Петро пояснив численним євреям, які зібралися в Єрусалимі на це свято, Хто такий Ісус, чому Він помер і воскрес (Ді 2:14–40). Лука каже, що у відповідь «Ті ж, що прийняли його слово, охрестились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ» (Ді 2:41). Далі читаємо, що «Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися» (Ді 2:47).
Два чуда, про які довідуємося з цього уривку, разом з багатьма іншими свідчать про присутність Господа у Його Церкві та вказують на Його діяння через апостолів. У Євангелії від Йоана Ісус так пояснює мету Свого приходу у світ: «Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (Йо 10:10). Пізніше у Своїй Прощальній промові Ісус скаже до учнів: «Істинно, істинно говорю вам: Хто в Мене вірує, той так само діла робитиме, що їх Я роблю. А й більші від них робитиме, бо Я вже йду до Отця Мого. 13. І все, що попросите в Моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. 14. Учиню, коли будь-що проситимете в Моє ім’я» (Йо 14:12–15). Тепер Петро, якому Господь доручив пасти, тобто духовно опікати Його Церкву (Йо 21:15–17), в ім’я Ісуса дарує зцілення й життя тим, які цього потребують.
Oratio (молитва)
«Покажи, Боже, Твою силу, силу, о Боже, що для нас Ти дієш!» (Пс 68:29).
Contemplatio (споглядання)
У Посланні до Євреїв читаємо, що «Ісус Христос учора й сьогодні – Той Самий навіки» (13:8). Апостол Павло запевняє, що Бог, у Якого ми віримо, «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо за діючою в нас силою» (Еф 3:20). Отож Бог і надалі присутній і діє у Своїй Церкві. Та щоб Його діяння перемінювало наше життя, маємо навчитися відповідати на численні дари, якими Він хоче нас обдарувати, щирою вірою, що виявлятиметься наверненням нашого життя.
[1] Деякі думки в коментарі до тексту основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Acts 9:32–42.
Так, справді, історія служіння апостолів, над япими ми омтанніми днями розважпємо в Діяннях та слова наведені вами, о.Юрію, в розважальній частині – споглядання, дуже чітко і переконливо дають нам розуміти, що якщо й ми будемо з усього серця вірувати й не сумніватися, що Бог і нині той самий і може зціляти й воскрешати-то це була б найкраща нагода навертати людей до Бога!
Але чомусь цього сьогодні практично не видно в Церкві…?❗❓?