Четвер третього тижня Великого посту. Бог, який пам’ятає (Бут 7:11-24; 8:1-3)

Час прочитання: 10 хвилин

Lectio (читання)

«На шістсотім році Ноєвого віку, другого місяця, сімнадцятого дня місяця, – цього дня прорвались усі джерела великої безодні й небесні загати розімкнулись, 12. і лив дощ на землю – сорок днів і сорок ночей. 13. Того ж самого дня увійшов Ной і Сим, Хам та Яфет, сини Ноя, його жінка і три жінки його синів з ним у ковчег, 14. вони і всякого роду звірі, всякого роду скот, всякого роду земні плазуни, всіляке птаство і все, що має крила. 15. Увійшло до Ноя в ковчег по парі всякого створіння, в якому віддих життя. 16. Ті, що увійшли, були самець і самиця з усякого створіння, як велів йому Бог, і Господь зачинив його. 17. І був потоп на землі сорок днів; води, прибуваючи, підняли ковчег, і він звишився над землею. 18. Води ж зростали, і прибуло їх дуже багато на землю, а ковчег носився по верху вод. 19. І зросли води на землі сильно дуже й укрили всі найвищі гори, що були під небом. 20. Води піднялись угору на п’ятнадцять ліктів і закрили гори. 21. Усяке створіння, що рухається на землі, загинуло: птаство, скот, звірі, всі плазуни, що повзають на землі, і всі люди. 22. Усе, що має віддих життя в ніздрях та що живе на суші, згинуло. 23. Ось так вигинуло всяке створіння, що було на землі: люди, скот, плазуни і птаство піднебесне – їх вигублено з землі; остався тільки Ной та й ті, що були з ним у ковчезі. 24. І панували води на землі сто п’ятдесят днів. 8:1. Згадав Бог про Ноя, про всіх звірів і про всяку скотину, що були з ним у ковчезі, і навів Бог вітер на землю й води стали відпливати. 2. Джерела безодні й небесні загати замкнулись, і дощ із неба припинився. 3. Води ж стали раз у раз із землі відступати, і як проминуло сто п’ятдесят днів, опали».

Коментар до тексту

У книзі Буття Потоп описано в колосальних масштабах. Це не просто звичайний дощ − вода, зібрана за небесним склепінням (євр. מַבּוּל / mabbul – Бут 7:10), вихлюпнулася на землю, а води з-під поверхні землі вийшли назовні. Тут відображене уявлення стародавньої людини про світ, який вона описувала так, як він поставав перед її очима. Отож, створіння другого і третього днів знищено (Бут 1:6-9).

У цей момент драми Бог зачиняє двері ковчега Ноя (Бут 7:16), даючи зрозуміти, що Божа опіка найважливіша. Сам ковчег має висоту тридцять ліктів (майже 14 метрів), але оскільки вода накрила найвищу гору лише на 15 ліктів, кіль ковчега, цілковито завантаженого, мав би майже зачіпати найвищі вершини. Оскільки збережено лише усіх земних тварин, жодної згадки не знаходимо про рибу в морі. Припускаємо, що вона вижила, адже фокусом драми було не знищення усього живого, а лише «того, що на землі» було пов’язане з людським життям. Земля проклята через наш гріх, і ми, згідно з Бут 2-3, прокляті обробляти її. Тепер Бог очищає землю, щоби підготувати її до нових стосунків з людьми.

Бут 8 розпочинається потужним твердженням, що Дух Божий заопікувався водами (у євр. тексті сказано  וַיַּעֲבֵ֙ר אֱלֹהִ֥ים ר֙וּחַ֙ עַל־הָאָ֔רֶץ/ wayyaber Elohim ruah al ha arets – дослівно «спричинив Бог вітер / дух над поверхнею землі»), коли Бог згадав про Ноя. Тут присутні дві богословські думки: 1) з цього моменту історії починає розгортатися нова паралель до Бут 1:2 – «Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а Дух Божий ширяв над водами»; 2) Бог «пригадав» − це ключ нашого ставлення до союзу. Спасення існує, адже Бог не забув про Свій союз з Ізраїлем. Це спасення через Потоп залишиться драматичною згадкою, яка дасть початок майбутньому (у часах виходу з Єгипту) звільненню Ізраїлю (Вих 2:24)[1].

Щодо географії потопу, то можна сказати таке. Дехто наголошує, що формально в Бут 7:19 («І зросли води на землі сильно дуже й укрили всі найвищі гори, що були під небом») не вжито євр. поняття תֵּבֵל / tebel – поетичне слово на означення світу та цілої землі. Звідси, цілком можливо, що деякі фрази, використані в розповіді про Потоп, є свідомим перебільшеннями – гіперболами, які покликані підкреслити, що це не був звичайний Потоп, оскільки знищив усіх людей, окрім вісьмох, які були врятовані в ковчезі. Проте наступні аргументи на користь всесвітнього Потопу також доволі вагомі: усе живе загине (Бут 6:17); води піднялися майже на 7 метрів над горами (Бут 7:19-20); Потоп тривав 371 день; якщо Потоп був локальним явищем, чому ковчег зупинився на горах Арарату (Бут 8:4)?[2] Важливо взяти до уваги і той факт, що священний автор використав синонім до слова תֵּבֵל / tebel – אֶרֶץ / erets, яке може позначати і Землю, і сушу[3]. Тому пам’ятаючи, що основне значення цього уривку богословське – розповісти про Божий суд над гріхом, − мусимо визнати, що інші складові цього питання, хоча досить цікаві, все-таки залишаються відкритими.

Meditatio (розважання)

«Згадав Бог про Ноя, про всіх звірів і про всяку скотину, що були з ним у ковчезі, і навів Бог вітер на землю й води стали відпливати». Два слова «згадав Бог» радикально повертають хід розповіді. Спадання води є свідченням вірності Бога слову, яке Він дав Ноєві: «Але з тобою Я зроблю союз. Ти ввійдеш у ковчег, ти, твої сини, твоя жінка й жінки твоїх синів з тобою» (Бут 6:18). Бог пам’ятає не тільки людей, створених на Його образ, але й усі живі істоти: «Добрий Господь до всіх, і Його милосердя перед усіма Його ділами» (Пс 145:9). Тому пізніше псалмопівець, роздумуючи над історією часто невірного Ізраїля, скаже: «Та Він, завжди повний милосердя, дарував провину, не понищив, ба часто відвертав Він гнів Свій і не вергав усього Свого обурення. 39. Згадав Він, що вони – лиш тіло, вітер, що дме й не повертається вже більше» (Пс 78:38-39).

Дієслово «згадувати, пам’ятати» (євр. זָכַר / zakar) у Біблії означає не звичайне пригадування, це мова Союзу, своєрідне уприсутнення минулої події в теперішньому часі. Деякі місця чи предмети в Біблії позначені як пам’ятки (євр. זִכָּרוֹן / zikkaron), щоб пригадувати про Божі діла з минулого (Вих 12:14, ІсН 4:7) та духовно їх уприсутнювати і переживати у сьогоденні. Це дієслово також має зв’язок з ідеєю спасіння (як Вихід з Єгипту чи вхід в Обіцяну Землю). Слово «згадувати, пам’ятати» описує Божу відповідь на прохання людини: порятунок Лота під час знищення Содому і Гомори завдяки Авраамові («І сталось, коли Бог руйнував міста округи, згадав Він про Авраама й вислав Лота з-поміж згарищ, як руйнував ті міста, що в них жив Лот» – Бут 19:29), вислухання безплідної Рахилі («Але згадав Бог і про Рахиль та й вислухав її і відімкнув Бог їй лоно» – Бут 30:22), відповідь на заступницьку молитву Мойсея («Згадай Авраама, Ісаака й Ізраїля, слуг Твоїх, що їм клявся Собою цими словами: “Розмножу ваше потомство, як зорі небесні, і всю ту землю, що обіцяв, дам нащадкам вашим у віковічну посілість”» – Вих 32:13)[4] тощо.

Бог Біблії – це Той, Хто повсякчас пам’ятає кожну Свою дитину: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду. 16. Глянь! Я записав тебе в Себе на долонях» (Іс 49:15-16). Він пам’ятає і діє в історії, поки не витре кожну сльозу з наших очей (Од 21:4) і не буде всім і у всьому (1 Кор 15:28).

Oratio (молитва)

«Він згадав нас у нашім приниженні, бо милість Його вічна. 24. І визволив від наших гнобителів, бо милість Його вічна. 25. Дає поживу всякій плоті, бо милість Його вічна. 26 . Хваліте Бога неба, бо милість Його вічна» (Пс 136:23).

Contemplatio (споглядання)

Найкращим свідченням Божої пам’яті є кульмінація Його діяння в історії через спасительні воплочення, життя, Страсті й Воскресіння Його Єдинородного Сина: «Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші: праведник – за неправедних, умертвлений тілом, але оживлений у дусі, 19. в якому Він пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці; 20. тим, що колись були неслухняні, яких очікувало довготерпіння Боже за часів Ноя, коли будувався ковчег, в якому мало, тобто вісім душ, урятувалися водою. 21. Вас же тепер спасає прообраз цього, тобто хрещення, позбуття не тілесної нечистоти, а прохання доброго сумління в Бога через воскресіння Ісуса Христа, 22. який, зійшовши знову на небо, є по правиці Божій, і Йому підкорені ангели, власті й сили» (1 Пт 3:18-22).


[1]Л. Боадт. Книга Буття (Міжнародний Біблійний Коментар. Т. 2: П’ятикнижжя та Історичні книги). Пер. з англ. Львів, Свічадо 2017. – С. 46.

[2]Jr. Kaiser, C. Walter, Peter H. Davids. Hard Sayings of the Bible. Society of Biblical Literature. Kindle Edition. P. 112-113

[3]D. Mangum, D. R. Brown, R. Klippenstein, & R. Hurst (Eds.), Lexham Theological Wordbook. Bellingham, WA: Lexham Press 2014 (Electronic edition Logos 8). Promised Land.

[4]K. A. Mathews. Genesis 1-11:26. (The New American Commentary 1A), Logos Library System electronic ed. Nashville: Broad man & Holman Publishers 2001, Р. 382.

1 коментар до “Четвер третього тижня Великого посту. Бог, який пам’ятає (Бут 7:11-24; 8:1-3)”

  1. Дякую.Слушно ,особливо тепер ,роздумувати над цим уривком зі Святого Письма. Бог щавжди з нами .

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *