Четвер шостого тижня Великого посту. Незбагненні Божі дороги (Бут 46:1-7)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Вирушив Ізраїль зо всім, що було в нього, і, прийшовши у Версавію, приніс жертви Богові свого батька Ісаака. 2. А вночі Бог у видиві сказав до Ізраїля: “Якове, Якове!” Він же озвався: “Я тут!” 3. І сказав: “Я – Бог, Бог батька твого. Не бійся зійти в Єгипет, бо там Я виведу з тебе великий народ. 4. Я Сам перейду з тобою в Єгипет, Я й виведу тебе напевне назад, а Йосиф рукою своєю закриє тобі очі”. 5. І вирушив Яків з Версавії, а сини Ізраїля повезли Якова, свого батька, і всіх дітей та жінок на возах, які послав був фараон, щоб його взяти. 6. Забрали вони з собою і худобу, і своє майно, що його були надбали в Ханаан-краю, і прибули в Єгипет – Яків, а з ним усі його домочадці. 7. Синів своїх і синів своїх синів, дочок своїх і дочок своїх синів – усе своє потомство привів він із собою в Єгипет».

Коментар до тексту

У священній історії розповідь про життя Йосифа (Бут 37-50) дуже важлива, тому що успіх Йосифа в Єгипті дозволить родині Якова оселитися в землі фараонів, у дуже родючому краю, де вони знайдуть сприятливі умови для розмноження аж до тієї міри, що стануть великим народом, згідно з Божими обітницями[1].

Хоча Яків хотів побачити свого сина Йосифа (Бут 45:28), все-таки трохи вагався. Тому Бог уночі являється йому і каже, що це Його провіденційний план, хоча Він не скасовує Своєї обітниці щодо Ханаану. Божі обітниці незмінні, але Яків повинен навчитися того, про що Господь пізніше скаже через пророка Ісаю: «Думки бо Мої − не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – Слово Господнє. 9. Бо так, як небо вище від землі, так Мої дороги вищі від доріг ваших, і думки Мої вищі від думок ваших» (Іс 55:8-9).

Meditatio (розважання)

«Забрали вони з собою і худобу, і своє майно, що його були надбали в Ханаан-краю, і прибули в Єгипет – Яків, а з ним усі його домочадці». Найважливіша подія Старого Завіту – Вихід Ізраїлю з Єгипту. Нащадки Якова, ведені могутньою Божою рукою, виходять з рабства та служби фараонові, щоб на горі Синай укласти Союз із Богом – Творцем вселенної, який колись об’явився їхнім батькам, а тепер через Мойсея перевів їх по суші через Червоне море. Але перед тим, як це станеться, для того, щоб вижити, вони якийсь час перебуватимуть у Єгипті.

У книзі Проповідника є рядки: «Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом: 2. час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати. 3. Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати. 4. Час плакати і час сміятись, час сумувати і час танцювати. 5. Час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати. 6. Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати. 7. Час роздирати і час ізшивати, час мовчати і час говорити. 8. Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир» (Проп 3:1-8). Ці слова з Біблії вчать нас контекстуального мислення. У них відкриваються дивні Божі дороги, тому найважливіше для нас − бути здатними слухати Божий голос, знати, коли увійти і коли вийти, коли робити нестандартні, а навіть незрозумілі для оточення кроки, щоб сповнити Божу волю.

Після об’явлення в Пеніелі Господь дає Якову нове ім’я − Ізраїль. Ім’я Яків у перекладі з євр. (יַעֲקֹב / Jaqob) на українську дослівно означає «він витіснить; той, що витісняє; той, що слідує за ним». Це вказує на його наполегливий характер у досягненні своєї мети. Та Бог використає це у Своїх цілях. Ім’я Ізраїль з євр. (יִשְׂרָאֵל / Izrael) на українську дослівно можна перекласти кількома різними фразами: «Він буде князем із Богом; князь із Богом; той, хто бореться з Богом; солдат Бога; Бог буде правити; той, хто переважає з Богом». Кожне із цих значень має свій глибокий сенс і певною мірою відображається у житті Якова-Ізраїля. Щоб нащадки Якова – народ Ізраїлю – навчилися слухати Бога і ходити Його дорогами, знали, коли і куди іти, а коли стояти, Бог 40 років водив Ізраїль пустелею: «Того ж дня, коли поставлено храмину, хмара вкрила храмину, отой намет свідоцтва, а ввечері вона стала, мов полум’я, над храминою, і так було аж до ранку. 16. Так було ввесь час: хмара вкривала її за дня, а вночі вона ставала, мов полум’я. 17. І щоразу, коли знімалась хмара над наметом, сини Ізраїлю рушали в дорогу; а на тому місці, де хмара опускалася, там отаборювалися сини Ізраїлю. 18. За наказом Господнім рушали сини Ізраїлю в дорогу, і за наказом Господнім отаборювались; і ввесь час, коли хмара перебувала над храминою, стояли вони табором» (Чис 9:15-18).

Oratio (молитва)

«Вкажи мені, о Господи, Твої дороги, навчи мене, де Твої стежки» (Пс 25:4).

Contemplatio (споглядання)

Декілька років тому, під час проведення біблійного семінару для клиру та монашества УГКЦ у Казахстані, я мав дуже цікаву розмову з двома жінками українського походження, які там народилися, тому що їхні батьки за радянської окупації України були депортовані у цю далечінь. Розмова відбувалася у Караганді, у якій на поч. 90-х рр. за офіційними даними було близько 200 000 українців, що на той час становило третину населення міста. Сестри мали дуже добру освіту – одна працювала лікарем, а інша мала свій бізнес. У процесі довгої розмови про життя наших людей у цій азіатській країні сестри сказали мені, що розвиток цього суспільства, його становлення значною мірою відбулося завдяки багатьом українцям, які привезли із собою жагу до навчання, творчості та інші позитивні риси. Тоді ми говорили про дивні Божі дороги і Його дію для добра багатьох там, де по-людськи можна відчитувати лише втрати і гіркі поневіряння. Бог завжди діє на багатьох рівнях, але ми бачимо тільки той, який може бачити людина…

---

[1] А. Джирланда. Ключ до Біблії. Старий Завіт. / Пер. з італ. П. Смук. – Львів: Свічадо, 2006. – С. 100.