Lectio (читання)
«Такі-то були родини синів Ноя за їхніми родами та за їхніми племенами; від них розповсюдились народи по землі після потопу. 11:1. Уся земля мала одну мову й одні слова. 2. І сталося, що люди, пересуваючися зо сходу, знайшли рівнину в Шінеар-краю й осілись там. 3. Вони сказали один до одного: “Нумо лишень робити цеглу та випалювати її”. І була цегла їм за камінь, а земляна смола за заправу. 4. Та й сказали: “Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі”. 5. Тоді зійшов Господь побачити місто й вежу, що їх сини чоловічі будували, 6. і мовив Господь: “Оце вони один народ, і мова в них усіх одна, і це щойно початок їхньої праці: тож що вони не задумають, не буде їм важко зробити. 7. Отож зійдімо наниз і помішаймо там їх мову, щоб не розуміли одне одного”. 8. І розсіяв їх Господь звідтіля по всій землі, й вони перестали будувати місто. 9. Тому-то названо його Бабел (Вавилон), бо там Господь помішав мову всієї землі і звідти розсіяв їх Господь по всій землі».
Коментар до тексту
«Розповідь про вавилонську вежу завершує оповідь про повстання людини супроти божественної волі. Ця розповідь складена на основі двох традицій: згідно з першою, люди будують місто, а з другою – вежу. Тут Біблія зображує намагання людей створити центр єдності, який би згуртував їх, але незалежно від Бога. Події відбуваються у Месопотамії, землі Шінеар. Як було прийнято у Вавилонії, вежа та місто будувалися з глиняних цеглин. Люди сподівалися, що так вони “створять” собі ім’я і запобігнуть розсіянню. Думаючи, що до неба не так далеко, вони розраховували, що вершина вежі сягне небес. Проте будова виглядає такою мізерною в Божих очах, що Він повинен “зійти”, щоб “побачити місто й вежу”. Бог знає, що споруджує вежу “один народ, і мова у всіх одна” (що на сході означало “входити в одну імперію”). За Його волею задум будівничих зруйнується і вони розсіються по землі.
У цій розповіді не слід шукати історію походження мов. Уже св. Григорій Ніський зауважив, що “змішання” почалося після того, як народи “розповсюдилися за родами і племенами”. Що ж тоді стоїть за цією біблійною розповіддю? Вона символізує цивілізацію, побудовану на насильстві. Коли царі Межиріччя підкоряли сусідів, вони називали це “зробити їх людьми однієї мови”. І тому назва Вавилону тут не випадкова. Саме в Месопотамії виникли перші тиранічні імперії (близько 2000 р. до Хр). Унаслідок цього у Біблії Вавилон − символ богоборства, злочестя та насильства (Єр 50:29; Од 18:1). Усі імперії Межиріччя неодмінно розпадалися, і в цьому пророки бачили знак Божого суду.
Образ вежі, “високої аж до неба”, без сумніву, навіяний зікуратами – великими ступінчастими храмами, один з яких (у самому Вавилоні) називався Етеменанкі (“основа неба і землі”), його висота сягала майже 90 метрів.
В одному з вавилонських мітів велика вежа справді колись була “подобою Апсу”, тобто неба. Її будували підземні боги Ануннакі, щоби прославити Мардука, покровителя і царя Вавилону. За іншим мітом, боги, втомлені будівництвом, створили людей з глини та крові вбитого бога, щоб люди працювали замість них. Такі міти мали за мету прославити Вавилон та його богів. Біблія, представляючи свою картину “змішання мов”, скеровує вістря полеміки проти язичництва та загорділої імперської столиці»[1].
Meditatio (розважання)
«Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі». Виглядає, що ізраїльтяни у своїй власній історії мали доволі прикладів, які могли лягти в основу розповіді про Вавилонську вежу або принаймні перегукувалися зі старішими історіями, які відлунюють у Бут 11:1-9. Ассирійський цар Саргон ІІ та вавилонський цар Навуходоносор починали амбітні будівельні проєкти: перший будував місто, а другий − велику ступінчасту піраміду-храм, який називали зікуратом. До обох проєктів залучали багато полонених з навколишніх народів, серед яких були і депортовані євреї: у 722 р. до Хр. Ассирійська імперія виселила десять північних племен Ізраїля (з 12-ти!); у 587 р. до Хр. вавилонський цар Навуходоносор зруйнував Єрусалим і Храм, а все працездатне населення депортував у Вавилон. За іронією долі, так увійшло в широкий вжиток слово διασπορά / diaspora / діаспора – з грецької дослівно «розсіяння» якогось народу серед іншого, далеко від рідної землі.
Упродовж історії багато людей намагалося реалізувати своє бачення суспільного ладу та створити свій план щастя для окремих людей, який аж ніяк не враховував Божої волі. В основі таких намірів стояли людське еґо, гординя, ненависть до окремо взятої групи людей тощо. В історії, як страшні шрами на тілі людства, залишилися, а подекуди й далі кровоточать рани від тоталітарних імперій або режимів, де всі повинні були говорити однією мовою і прийняти спільну культуру. Великі імперії (серед сучасних найстрашніші радянська комуністична та гітлерівська нацистська), концентраційні табори (комуністичні та нацистські), сучасні людиноненависницькі режими – усе це намагання схиблених недолюдів самоствердити себе без Бога.
Якщо людина ставить себе «во главу угла», тоді починається ідолопоклонство чиємусь «я». А ідоли, як відомо, вимагають жертвоприношень. Відтак, Майданеки й Аушвіци, а також ГУЛАГи, КАРЛАГи і СИБЛАГи стали місцями цих страшних людських жертвоприношень задля побудови нових «вавилонських веж». Пророк Даниїл описував ці страхітливі форми організації людського життя у двох образах – великого боввана (Дан 2:31-45) та звірів, які виходять з моря (Дан 7). Ці імперії припинять своє існування з настанням Царства Сина Людського – Божого Царства, якому не буде кінця…
Oratio (молитва)
«Коли Господь та не будує дому, – дарма працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, – дарма пильнує сторож. 2. Дарма устаєте рано, засиджуєтеся допізна: усе ж їсте загорьований хліб! Господь дає його у сні Своїм любим» (Пс 127:1-2).
Contemplatio (споглядання)
Ми
покликані до розбудови Божого Царства, яке у цьому світі уприсутнюється в
Церкві. Це відбувається через служіння Бога Своєму творінню у Слові та Святих
Тайнах, у яких Він ділиться з нами Своїм життям. Це життя проростає не тільки в
інституційності Церкви та розвитку її структур, але насамперед у нових
стосунках між людьми…
[1]А. Мень. Исагогика. Киев 2012. С. 143−144.
Слава Ісусу Христу! Щиро вдячний Вам! ?
Дякую за цей уривок з Біблії
Дякую, отче, за глибину розважань!