9-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Важливість прощення (Мт 18:18−22; 19:1−2, 13−15)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«“Істинно кажу вам: Усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі. 19. Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм Моїм Отцем Небесним, 20. бо де двоє або троє, зібрані в Моє ім’я, там Я серед них”. 21. Тут підійшов Петро й каже до Нього: “Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?”. 22. Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі: До сімох разів, але до сімдесяти разів по сім”… 19:1. І коли Ісус скінчив слова ці, покинув Галилею і прибув у сторони Юдеї, що за Йорданом. 2. Сила народу йшла за Ним, і Він їх оздоровив там… 13. Тоді приведено до Нього дітей, щоб Він, поклавши на них руки, помолився. Учні ж боронили їм. 14. Ісус сказав їм: “Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до Мене, бо таких Царство Небесне”. 15. І поклавши на них руки, пішов звідти».

Коментар до тексту

Читання дня − це частина навчання Ісуса про Церкву, яка займає цілу 18-ту главу Євангелія від Матея. У Мт 18:18 Ісус звертається до апостолів і дає їм владу забороняти (зв’язувати) та дозволяти (розв’язувати) різні справи в церковному житті. Тут ідеться про те, що апостоли на чолі з Петром (Мт 16:17−19) отримують особливі повноваження, які включають право формальної екскомуніки (видалення зі спільноти Церкви) та примирення окремих осіб зі спільнотою Церкви. Раввіни говорили: «Якщо двоє зібрані для вивчення Закону, тоді Слава (сам Бог) є посеред них». Ісус займає місце Закону і каже, що якщо декілька учнів збираються в Його ім’я, тоді Отець дарує їм усе необхідне, адже сам Ісус буде таїнственно присутній посеред них, а Отець завжди вислуховує Свого Сина (вв. 19−20; пор. Йо 11:42). У вв. 21−22, у відповідь на запитання Петра, Ісус навчає, що Його учні повинні прощати завжди: число 7 у Біблії означає повноту, а 70 разів по 7 вказує на незліченне число. Як Бог щедро прощає нам, так само і ми повинні великодушно чинити супроти наших ближніх. Два вірші в Мт 19:1−2 знаменують завершення навчальної і початок діяльної частини Євангелія: Ісус зцілює тим самим Словом, яким і навчав. У трьох останніх віршах читання дня (Мт 19:13−15) Ісус ласкаво приймає дітей, покладаючи на них руки на знак благословення та молитви, саме щирих і невинних дітей Він ставить за приклад усім, хто хоче бути членом Небесного Царства (пор. Мт 18:3−4)[1].

Meditatio (розважання)

«Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі: До сімох разів, але до сімдесяти разів по сім”». Щедра природа Божого прощення уможливлює наше життя, тому Господь заохочує нас поводитися так само супроти ближніх, щоб образи та гнів не знищили нас зсередини. Наскільки сам Бог великодушний і щедрий у прощенні, Ісус унаочнює у притчі про немилосердного боржника (Мт 18:23−35). Цар (Бог) простив своєму слузі борг, еквівалентний винагороді, яку можна заробити за 150 000 років праці, тобто 10 000 талантів − це величезна сума, позаяк 1 талант − це плата за 15 років праці, крім того, 10 000 представляє найбільше число у стародавніх розрахунках та найбільшу грошову одиницю на той час. Натомість слуга не захотів простити своєму боржникові 100 динаріїв (винагорода за 100 днів праці – Мт 18:28)[2]. Ісус каже: «Тоді його Пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти Мене благав. 33. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як Я був змилосердився над тобою? 34. І розгнівавшись, його Пан передав його катам, аж поки Йому не поверне всього боргу. 35. Отак і Мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму із серця свого» (Мт 18:32−35).

Якщо ми не прощаємо нашим ближнім, то не дозволяємо Святому Духові жити в нас. Маленькі й великі жалі та образи, про більшість із яких ми навіть не пам’ятаємо, закупорюють наші духовні вени, або ж, подібно до артрозів, потрохи наростають і унерухомлюють наше духовне життя. Брак прощення – це своєрідний духовний параліч, який спричиняє відмирання чогось дуже істотного в нашому внутрішньому житті.

Апостол Павло каже: «І не засмучуйте Святого Духа Божого, що Ним ви назнаменовані на день відкуплення. 31. Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. 32. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф 4:30−32). У відповіді на запитання Петра Ісус стверджує (Мт 18:21−22), що учнями повинен керувати дух вирозуміння та милосердя, а на практиці це означає завжди прощати (біблійною мовою – 70 разів по 7; пор. Бут 4:24). Щоб жити справжнім життям, наше прощення повинно бути тривалим та постійним.

Oratio (молитва)

«Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого. Бо Твоє єсть царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Contemplatio (споглядання)

«Силуйте себе, якщо необхідно, завжди відразу прощати тим, які вас ображають. Бо навіть найбільша рана чи образа, від якої можемо страждати, − це ніщо проти того, що Бог простив вам (Св. Хосе Марія Ескріва, Шлях, 452)»[3].

---

[1] A. Jones. The Gospel of Jesus Christ according to St Matthew In B. Orchard, E. F. Sutcliffe (Eds.), A Catholic Commentary on Holy Scripture. Toronto. New York. Edinburgh: Thomas Nelson 1953, P. 884; J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Mt 18:18−22; 19:13−15.

[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Mt 18:24

[3] Цитується за The Navarre Bible. Saint Matthew’s Gospel. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 131.