7-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Відкинення в Назареті (Мт 13:54−58)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Прибувши у Свою батьківщину, Він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: “Звідкіля в Нього ця мудрість і сила чудодійна? 55. Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марія, а Його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда? 56. І Його сестри хіба не всі між нами? Звідки ж воно Йому це все?”. 57. І вони брали Йому це за зле. Ісус же сказав їм: “Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома”. 58. І не зробив там багато чуд із-за їхньої невіри».

Коментар до тексту

Після завершення навчання у притчах Ісус прибуває до Назарета, в якому Він виріс та сформувався (Мт 2:23). Та мешканці містечка (за нашими мірками більше нагадує село), вважаючи, що знають Ісуса змалку, як і Його родичів та зведених братів і сестер, не можуть прийняти той факт, що Ісус є Кимось більшим, ніж просто їхнім односельчанином. Дуже давня традиція, поширена на Сході, каже, що Йосиф був удівцем і мав 2-х дочок та 4-х синів, а одружившись із Марією, став Її опікуном для того, щоб вона могла дотримати обітницю дівицтва, яку дала під час виховання та служіння при Храмі[1]. Земляки бачили тільки зовнішній бік життя Ісуса і Його Матері, але навіть не уявляли, як Бог особливо діє у і через цю родину. Євангелист Лука описує розповідь про відкинення Ісуса в рідному Назареті ще детальніше та драматичніше (Лк 4:16−30).

Meditatio (розважання)

«І не зробив там багато чуд із-за їхньої невіри». Чимало людей живе з наперед визначеним порядком денним, багато осіб схильні до витворення усталених уявлень як про людей, так і про Бога. Спрощене світосприйняття поляризує усе на чорне і біле, можливе і неможливе, вигідне і невигідне і т. д. Такий внутрішній світ поступово і непомітно для особи звужується і примітивізується. У такій світоглядній системі немає місця для чуда, тайни, перспективи, відкритої у майбутнє, та довіри до Божого промислу. Життя людини, яка хоче усе контролювати і підпорядкувати власній вигоді, неминуче обростає стереотипами.

Життя Ісуса − таїнство Божого Воплочення, зростання на очах у людей, дозрівання, пізнання світу − для більшості Його сучасників було звичайним життям, одним із багатьох навколо. Можливо, редукований та обмежений погляд на власне життя не дозволив їм побачити та відкрити глибину та незвичні горизонти іншої особи. Видається, що люди проєктували на Ісуса свій обмежений світ та світосприйняття, а Він перевершував їх та виходив далеко за межі уявлень Своїх односельців про Божі можливості та способи діяльності і присутності у світі.

Ніхто ніколи не міг чи не був готовий допустити, що Бог може бути так близько і діяти у такий незвичний спосіб. Ніхто, врешті, не був готовий виходити поза усталену традицію та матрицю мислення стосовно того, як Бог може і повинен Себе проявляти. Тому закритість і неготовність поступово сформували суспільний стан, який Матей оскреслює іменником ἀπιστία / apistia – дослівно «брак віри, нездатність довіряти, невірність». Цей іменник у Новому Завіті вжито 11 разів (Мт 13:58; Мк 6:6; 9:24; 16:14; Рим 3:3; 4:20; 11:20; 11:23; 1 Тим 1:13; Євр 3:12; 3:19), з яких єдиний раз у Євангелії від Матея саме в цьому завершальному вірші, який пояснює причину, чому Ісус не вчинив багато чуд у рідному Назареті (в. 58).

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені відкрите серце та довіру до Твоїх діянь і присутності в історії світу…

Contemplatio (споглядання)

Цей уривок Євангелія запрошує нас до відкритості – на Бога, на таїнство нашого власного життя та життя наших ближніх. Матей хоче сказати нам, що бути учнем Ісуса – це мати відкриті очі, бути здатними прийняти Бога та способи Його діяльності, які перевершують наше розуміння. Читаючи Писання, ми поступово вчимося дивуватися, радіти і розширювати власні горизонти та перспективи, тобто вчимося сприймати життя як таїнство спілкування Бога і людини…

---

[1] Детальніше про це див. у B. Pixner O.S.B. With Jesus in Jerusalem. His First and Last Days in Judea. Trans. from German, Corazin Publishing 1996, 2005, P. 15–24.