7-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Справжня чистота (Мт 15:12−21)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Тоді приступили учні й кажуть Йому: “Чи знаєш, що фарисеї взяли Тобі за зле, як почули, що Ти так говориш?”. 13. Ісус озвався: “Кожна рослина, яку не посадив Мій Отець Небесний, буде вирвана з корінням. 14. Лишіть їх: це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму”. 15. Тоді Петро заговорив до Нього й каже: “З’ясуй нам оту притчу”. 16. Він же відповів: “То ви також без розуму ще й досі? 17. Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить? 18. А те, що з уст виходить, те походить із серця, і воно, власне, осквернює людину; 19. із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. 20. Це осквернює людину, а їсти немитими руками не сквернить людину”. 21. Ісус вийшов звідти й пішов в околиці Тирську та Сидонську».

Коментар до тексту

У попередньому уривку (Мт 9:1−9) Ісус, відповідаючи на закиди книжників і фарисеїв про те, що Він та Його учні порушують передання старших, вказує на невідповідність їхніх звинувачень, позаяк вони лицемірно поставили традиції, які самі ж придумали, вище від Божих заповідей. Відтак Ісус стверджує: «Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину» (Мт 15:11). У сьогоднішньому читанні Господь використовує конфронтацію з фарисеями як нагоду, щоби поглибити розуміння цієї теми для Своїх апостолів. Ісус акцентує на тому, що найважливіше відбувається в серці людини, тому усвідомлення цього і, відповідно, життя з добрими думками в серці, важливіше за дотримання зовнішніх обрядів та ритуалів чистоти. Фарисеї, які краще знали Божий Закон, ніж їхні сучасники, на жаль, не вчили народ ходити Божими дорогами, бо самі переймалися різними ритуальними приписами і перевантажували людей другорядними речами. Саме тому Ісус називає їх сліпими провідниками, які не тільки не можуть вести народ (в. 14; пор. Рим 2:19), але й самі, опонуючи Ісусові, не встояться на Суді Отця (в. 13). Для підкреслення трагічного становища фарисеїв Ісус послуговується образом рослини, яким Ісая зображав Божий народ: «Увесь твій народ – то лише справедливі; вони повіки володітимуть землею, вони – пагін Моєї посадки, діло Моїх рук, Мені на славу» (Іс 60:21), та фарисеї, на жаль, не були справедливими і не дозволяли Ісусові виправити їхній ріст на славу Божу.

Meditatio (розважання)

«А те, що з уст виходить, те походить із серця, і воно, власне, осквернює людину; 19. із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства». Цими словами Ісус чітко пояснює сказане трохи раніше: «Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину» (Мт 15:11). Мова кожної особи привідкриває реальний внутрішній стан її серця. У єврейській концепції розуміння особи «серце» було осердям розуму та волі людини. Отже, поведінка й мова людини виявляли те, чим вона насправді живе, якими є її пріоритети й цінності.

Фарисеї, як і багато інших представників юдаїзму у той час, вірили, що ритуальна чистота оберігала їх від Божого гніву, тобто Божого неприйняття усього того, що суперечить Його задумові для добра людини. Бути ритуально чистим на фізичному рівні означало не торкатися нічого, пов’язаного з тлінням, або того, що може призвести до смерті, тому що воно було протилежністю до того, що людина отримала від Бога − Джерела Життя та Святості. На духовному рівні нечистою уважалася особа, яка вчинила якийсь гріх, позаяк він також провадив до смерті, тобто віддаляв від Бога Життя. З часом намагання дотримуватися ритуальної чистоти переросло ледь не в самоціль, і все частіше зверталася увага саме на її зовнішні вияви, тому що їх можна було продемонструвати іншим та виглядати порядною і побожною людиною.

Проте Бог бачить внутрішнє життя людини і хоче, щоб вона жила під проводом Святого Духа, який направляє її життя дорогами Божої Правди. Трохи раніше під час суперечки з фарисеями, які не приймали ні навчання, ні діяння Ісуса, а навіть звинувачували Його у співпраці із сатаною, Господь сказав: «Гадюче поріддя, як можете ви говорити слова добрі, злі бувши? З повноти бо серця уста промовляють. 35. Добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж із лихого скарбу лихе виносить» (Мт 12:34−35).

Oratio (молитва)

«Серце чисте створи в мені, о Боже, і дух стійкий (вірний, постійний, правий –  נָ֜כ֗וֹן / nakon) віднови в нутрі моїм» (Пс 51:12).

Contemplatio (споглядання)

Зовнішнє благочестя без справжнього внутрішнього навернення − це велика небезпека і для теперішніх християн. Одним із показників реального стану нашого духовного життя є мова та плоди, які ми приносимо в житті. Кількадесят років після Воскресіння Ісуса апостол Яків, брат Господній по плоті (ймовірно, син опікуна Ісуса Йосифа), який після зустрічі з Воскреслим навернувся і став Його палким апостолом, напише: «І язик – вогонь, світ неправди! Язик, вміщений серед наших членів, бруднить усе тіло й запалює круг нашого існування, запалений і сам вогнем пекельним. 7. Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом. 8. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою. 9. Ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу. 10. З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб це так було. 11. Хіба криниця з одного джерела б’є солодким і гірким? 12. Хіба смоківниця, брати мої, може родити маслини або виноград смокви? Ані солонець води солодкої не може дати. 13. Хто мудрий і досвідчений між вами? Нехай покаже гарною поведінкою свої діла в розумній лагідності. 14. Коли ж у вашім серці гірка заздрість та свари, то не хваліться і не говоріть неправди проти правди. 15. Це не та мудрість, що сходить згори, а земна, тваринна, диявольська; 16. бо де заздрість та чвари, там безлад і все, що тільки є лихого. 17. А мудрість, що походить згори, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна. 18. Плід праведности сіється в мирі тим, хто мир чинить» (Як 3:6−17).