6-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Цінність та новизна Царства (Мт 13:44−54)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, йде і продає усе, що має, а купує те поле. 45. Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел. 46. Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її. 47. Подібне також Небесне Царство до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини. 48. Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, посідавши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають. 49. Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і вилучать злих з-поміж праведних і 50. кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів. 51. Чи ви це все зрозуміли?” – “Так!” – Йому відповіли. 52. Тоді сказав їм: “Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає зі свого скарбу нове і старе”. 53. Як же Ісус скінчив ці притчі, пішов звідти. 54. Прибувши у Свою батьківщину, Він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: “Звідкіля в Нього ця мудрість і сила чудодійна?”».

Коментар до тексту[1]

Текст Євангелія дня − це частина навчання Ісуса про Небесне Царство, яке займає цілу 13-ту главу Євангелія від Матея і передається у формі притч. У цьому уривку також маємо декілька притч Ісуса. Дві перші – про скарб, захований у полі (в. 44), та шукача добрих перел (в. 45−46) − об’єднує тема превалюючої цінності Царства над усім іншим у житті людини. Ісус наголошує, що Царство Боже настільки значуще, що потрібно пожертвувати всім, лиш би його придбати. Багатьом людям доведеться піти на фінансові жертви, перш ніж вони зможуть відмовитися від власних пріоритетів заради Божих цінностей (напр., Лк 19:1−10). Дехто навіть буде змушений усе продати (напр., Лк 18:18−30). Від усіх вимагається готовність поставити на карту все і заради Царства принести в жертву блага земного життя.

Притча про невід (вв. 47−50) дуже подібна до притчі про зерно і кукіль: замість доброго і недоброго насіння тут є добра і недобра риба; не описуючи обставин перебування обох неводів у морі, Ісус відразу зосереджується на моменті ловитви та сортування. Притчу можна чітко поділи на три епізоди відповідно до трьох головних персонажів і тем: 1) вв. 47−48а описують роботу невода, що означає Бога, який в Останній День прийде судити Свій народ; 2) в. 48б розповідає про долю доброї риби, яка означає праведників, яких зберуть і збережуть для подальшого служіння; 3) в. 48в зображає долю гнилої риби, яка символізує невідкуплених – вони будуть викинуті геть. Вірш 52 наголошує на тяглості та приємственності між Старим і Новим Завітом.

Meditatio (розважання)[2]

«Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає зі свого скарбу нове і старе». Ісус уподібнює Своїх учнів до книжників, які навчаються бути учнями Царства й ділитися його тайною з іншими людьми. Можливо, Матей вважає, що учні, як і книжники, повинні бути наділені мудрістю, авторитетом та певною мірою пророчим натхненням. Розвиваючи цю тему, Ісус вдається до порівняння з власником будинку, який риється у своїй коморі і знаходить там старі й нові речі. У світлі Мт 13:35 («Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу») Ісус, імовірно, має на увазі, що під час навчання про Божу волю для всіх людей апостоли будуть обґрунтовувати свої пояснення, спираючись на Єврейські Писання – «старі речі» (Старий Завіт), а пояснення, як вони сповнюються та реалізуються в новій епосі Царства, − це «нові речі». Позаяк єврейські релігійні провідники щоразу радикальніше відкидали Ісуса, Він більше зосереджувався на тому, щоби підготувати Своїх учнів, через яких Бог діятиме в цьому світі.

Притчі Ісуса слугують зразком для учителів-християн у кожну епоху. Оповідки роблять повчання набагато привабливішими та яскравішими, ніж просто перелік сухих правил і принципів. І навіть більше, притчі та історії можуть передавати унікальну інформацію, яку іноді складно подати мовою пропозиції. Розповіді втягують слухачів у те, що за інших обставин могло б звучати надто загрозливо чи претензійно, і дають змогу розглянути ті Божі твердження, які інакше були би просто відкинуті. Класичною ілюстрацією ефективності такого підходу є притча про овечку, яку розповів пророк Натан цареві Давидові (2 Сам 12:1−10).

Проте і притчі не завжди приносять бажаний відгук: ті, які не готові почути правду про Христа, залишаються закритими. Отож, притчі в певному сенсі розраховані на тих, які вже шукають та які перебувають на духовній дорозі. Беручи до уваги усе сказане, важливо усвідомлювати, що через наше свідчення ми повинні завжди тактовно підводити людей до чітких рішень, навіть якщо знаємо, що на заклик Євангелія до покаяння та віри в Ісуса можуть бути різні відповіді.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість розпізнавати Твої кроки в історії світу…

Contemplatio (споглядання)

У світлі сьогоднішнього євангельського уривку для ефективного свідчення Ісуса потрібно вправлятися у двох речах: пізнанні Біблійної історії Старого та Нового Завітів (а також поглиблення розуміння взаємозв’язків між ними) та опрацюванні інструментів, за допомогою яких можемо ділитися Доброю Новиною, і тут ідеться не тільки про те, що ми повинні робити це у формі історій / притч, але загалом про пошук методів і засобів, зрозумілих для сучасної людини…

---

[1] Коментар до тексту оснований на C. L. Blomberg. Interpreting the Parables. Inter Varsity Press, Downer Grove, Illinois 1990, P. 279−281; 201−203.

[2] Розважання основане на C. Blomberg. Matthew (The New American Commentary: Vol. 22. electronic ed.). Logos Library System; Nashville: Broadman & Holman Publishers 2001, P. 224−225.