Lectio (читання)
«“До кого б Мені прирівняти рід цей? Він подібний до дитинчат, які сидять на майданах та вигукують до інших, 17. кажучи: Ми вам на сопілці грали, та ви не танцювали, ми жалобної вам співали, та ви не били себе в груди. 18. Прийшов-бо Йоан, що не їв, не пив, і вони кажуть: Він біса має. 19. Прийшов Син Чоловічий, що їсть і п’є, і вони кажуть: Оцей чоловік ненажера й винопивець, приятель митарів і грішників! І виправдалась мудрість власними ділами”. 20. Тоді Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше Його чуд, за те, що не покаялися».
Коментар до тексту
Послуговуючись гострою притчею, Ісус проголошує суд над Своїм поколінням за те, що воно не прийняло Більшого за Закон і Пророків, які були відкинені багатьма його предками (пор. Мт 12:39−45; 23:29−36). Ісус навчає за допомогою ілюстрацій, які відповідають Його звичному стилю (11:16−17), підкреслюючи, що люди категорично відмовляються приймати Божу Істину. Він наголошує, що в Бога є різні слуги для різних місій, але Божі люди повинні приймати їх усіх (11:18−19). Коментуючи притчу, Ісус роз’яснює невідповідності, які стоять за категоричною та безапеляційною невірою у світі (11:18−19). Справжня мудрість знаходить своє оправдання тільки в очах мудрих – уперті та глупі її не приймають (в. 19)[1].
Meditatio (розважання)
«Прийшов Син Чоловічий, що їсть і п’є, і вони кажуть: Оцей чоловік ненажера й винопивець, приятель митарів і грішників! І виправдалась мудрість власними ділами». Цими словами Ісус наводить опінії людей про Себе Самого. Учителі Закону вважали Ісуса щонайменше непокірним сином, який зводить народ з праведного шляху, на який його вивів Мойсей. Такі речі глибоко ображали Господа. Через аскетичне життя Йоана Хрестителя дехто вважав його опанованим бісами. Коли ж Ісус святкував наближення Божого Царства і розповідав про щедру і всеосяжну Божу любов, Його звинувачували в бунті та недотриманні правил поведінки. Це трапилося тому, що люди переважно не люблять важких завдань, особливо якщо їм пропонують докорінно змінити звичне життя, а головно тоді, коли одна людина своїм прикладом показує, що Божа любов цілком по-новому вривається у цей світ на подобу того, як свіжий вітер в саду здуває зів’ялі квіти дерев. Людям не подобалося, що Ісус змушує звернути їх зі шляху, яким вони ішли століттями[2].
Інколи так стається, що з плином часу у своїх духовних практиках ми починаємо втрачати орієнтир і зосереджуємося на самих практиках, згодом «канонізуючи» їх. Люди, які моляться або практикують свою віру інакше від нас, можуть щонайменше викликати підозру, а то й несприйняття.
У сьогоднішньому Євангелії Господь закликає нас до духовної чутливості та постійної відкритості на дію Святого Духа. Така постава вимагає багатьох постійних зусиль: внутрішньої зосередженості, великого смирення та усвідомлення, що Бог завжди більший, ніж ми про Нього думаємо. Отже, справжнє духовне життя потребує від кожної людини здорової самоіронії та здатності дивуватися, яку мають малі діти. Самовпевненість та надто серйозне сприйняття наших зусиль і здобутків закриває перед нами Божі горизонти та не дозволяє рухатися в унісон з дією Святого Духа…
Oratio (молитва)
Ісусе, даруй чутливе серце, здатне розпізнавати Твої кроки…
Contemplatio (споглядання)
Християни покликані бути смиренними свідками Істини, яка перевершує нас самих – наше розуміння і сприйняття. Щоби про це не забувати, потрібно розуміти, що ми всі без винятку однаково потребуємо Бога та Його прощення та милосердя. Таке усвідомлення наповнює серце вдячністю та радістю, а також дає змогу постійно дивуватися шляхам Божого провидіння, а відтак з радістю та делікатністю ділитися нашим досвідом з іншими…
[1] C. S. Keener. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI; Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, P. 340−343.
[2] T. Wright. Matthew for Everyone. Part 1: Chapters 1−15. London SPCK 2002, P. 132−133.
Дуже дякую вам отче за розважання