34-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Славити Христа (1 Пт 3:10–22)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Бо хто хоче життя любити й бачити дні добрі, хай береже язик від лихого, уста від слів лукавих. 11. Хай ухиляється від зла й добро чинить, шукає миру, змагається за нього. 12. Бо очі Господні на праведних, і Його вуха звернені до їхньої молитви, обличчя ж Господнє проти тих, які лихо діють. 13. Та й хто вам заподіє лихо, коли ви стали ревнителями добра? 14. Бо коли й страждаєте за справедливість – ви щасливі! Їхньої погрози не бійтесь і не тривожтесь, 15. а Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію, 16. однак із скромністю та острахом, маючи добру совість, щоб власне тоді, коли вас обмовляють, були осоромлені ті, які вчиняють наклепи на вашу добру в Христі поведінку. 17. Ліпше бо, коли така вже воля Божа, страждати, робивши добро, ніж зло творивши. 18. Бо й Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші: праведник – за неправедних, умертвлений тілом, але оживлений у Дусі, 19. у Якому Він пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці; 20. тим, що колись були неслухняні, яких очікувало довготерпіння Боже за часів Ноя, коли будувався ковчег, у якому мало, тобто вісім душ, урятувалося водою. 21. Вас же тепер спасає прообраз цього, тобто хрещення, позбуття не тілесної нечистоти, а прохання доброго сумління в Бога через Воскресіння Ісуса Христа, 22. Який, зійшовши знову на небо, є по правиці Божій, і Йому підкорені ангели, власті й сили».

Коментар до тексту

Цей текст містить декілька тем, які показують, як християнське перенесення терпінь може послужити реалізації більших Божих задумів та освяченню особи. У вв. 10–12 св. Петро цитує Пс 34:12–16, щоб наголосити, що віруючі покликані бути благословенням для світу. Ширший контекст цих віршів, зокрема декілька наступних, вказує на те, що віруючі повинні жити словами цього псалма в часі випробувань, щоб у такий спосіб зло, яке існує у світі, поступово зникало. Несправедливість може бути подолана тільки тоді, коли християни житимуть цінностями справедливості, але не шляхом компромісу чи поступаючись загальноприйнятій культурі світу. І лише коли віримо, що Бог прагне справедливості і все-таки колись її встановить, ми самі будемо здатні боротися за справедливість. Трохи вище в цьому листі апостол каже: «Яка бо похвала страждати, коли вас б’ють за те, що ви завинили? Але коли ви, робивши добро, за те страждаєте й переносите страждання терпеливо – це благодать у Бога. 21. Власне, на це ви покликані, бо й Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли Його слідами» (1 Пт 2:20–21). У вв. 13–22 апостол розвиває цю тему, наголошуючи, що ті, які зносять несправедливі страждання, благословенні у Бога, бо якщо чинять добро, завжди можуть розраховувати на Божий захист (пор. Мт 5:10–22). Страсті Христові повинні бути підбадьоренням для християн, адже Бог діє на дуже багатьох рівнях. Навіть тоді, коли Христос пережив жахливу смерть і Його душа була відділена від тіла, Він зійшов до місця, де душі старозавітних праведників очікували на вхід до неба, і там проголошував їм Добру Новину. Деякі з тих душ були неслухняні Богові, як-от у часи Ноя, але коли прийшов потоп, вони могли навернутись, хоч і не були врятовані від фізичної смерті, як сім’я Ноя. Та навіть події потопу послужили прообразом хрещення, через яке, завдяки Страстям і Воскресінню Ісуса Христа, отримуємо можливість спасіння[1].

Meditatio (розважання)

«А Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію». Святити Господа Христа означає прославляти Його як свого Господа, славити Його Особу так само, як і Особу Отця (пор. Мт 6:9). Цими словами апостол Петро насамперед закликає визнавати Божество Ісуса Христа[2]. Ісус є Kύριος / Kyrios / Господь. У Діяннях апостолів св. Петро каже: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді 4:12).

Ось тому св. Павло також наголошує: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, 7. а применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, 8. Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. 9. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, 10. щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, 11. і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Флп 2:6–11).

Господь прославляється тоді, коли ми повністю довіряємо Йому своє життя – усі без винятку сфери. На практиці це означає, що кожне наше рішення ми даємо на умовний підпис Христові, тобто поводимося так, як, на нашу думку, сформовану Євангелієм, міг би повестися сам Христос. І коли наша поведінка викликатиме запитання в людей, які перебувають поза Церквою, ми повинні бути готові з гідністю та переконливо пояснити нашу віру та нашу надію, які формують порядок денний нашого життя.

Oratio (молитва)

«Тим, Господи, я між народами Тебе прославлю, співатиму псалом імені Твоєму» (Пс 18:50).

Contemplatio (споглядання)

Навіть серед труднощів та щоденних викликів усе наше християнське життя повинно бути возвеличенням Бога, постійним гимном прослави Того, Хто не пошкодував Свого життя задля нас. Чинячи так, зможемо реалізувати наше справжнє покликання, яке св. Петро окреслює словами: «Приступіть до Нього, Каменя живого, людьми відкинутого, а Богом вибраного, дорогого. 5. А й самі віддайтеся, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа. 6. Бо в Письмі стоїть: “Ось Я кладу в Сіоні Камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний. Хто вірує в Нього, не осоромиться”. 7. Вам, отже, що віруєте, – честь! Для тих же, що не вірять, камінь, що відкинули будівничі, він став головним на углі, 8. каменем спотикання і скелею падіння. Вони об нього спотикаються, бо не вірять у Слово, на що вони й були призначені. 9. Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали Того, Хто вас покликав з темряви у дивне Своє світло; 10. ви − колись не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані» (1 Пт 2:4–10).

---

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Pet 3:10–22; H. Willmering, The First Epistle of St. Peter. In B. Orchard, E. F. Sutcliffe (Eds.), A Catholic Commentary on Holy Scripture. Toronto. New York. Edinburgh: Thomas Nelson 1953, P. 1179–1180.

[2] The Navarre Bible. The Catholic Letters. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 83.