34-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Учасники Божої природи (2 Пт 1:1–10)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Симон Петро, слуга й апостол Ісуса Христа, тим, які через справедливість Бога нашого і Спаса Ісуса Христа отримали рівноцінну нашій віру: 2. благодать вам і мир хай збільшується через спізнання Бога й Ісуса, Господа нашого! 3. Бо Його Божа сила дала нам усе до життя та побожности завдяки спізнанню Того, Хто нас покликав Своєю славою та силою! 4. Завдяки їм нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю розповсюднилось у світі. 5. І тому саме докладіть усі ваші старання і зрощуйте у вашій вірі чесноту, а в чесноті − пізнання, 6. у пізнанні – стриманість, у стриманості − терпеливість, у терпеливості − побожність, 7. у побожності − братолюбство, у братолюбстві − загальну любов. 8. Бо якщо це буде у вас, і буде у вас його багато, то воно не залишить вас без діла й без плоду для глибшого пізнання Господа нашого Ісуса Христа. 9. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення від своїх колишніх гріхів. 10. Тому, брати, тим більше старайтесь утвердити ваше покликання й вибрання, бо те робивши, ніколи не спотикнетеся».

Коментар до тексту[1]

Ціль написання 2 Пт − дати відсіч навчанню лжепророків та єретиків, а також скріпити віру християн у Парусію й навчити їх відповідно до цього жити. Петро міг написати цього листа особисто, або ж це міг зробити хтось із його учнів, основуючись на свідченнях апостола. Цей лист починається так само, як і перший, але автор оминає традиційне привітання й одразу переходить до наставлення у вірі, чим підкреслює важливість цього повчання. У вв. 5–7 св. Петро застосовує риторичний прийом, який називається сорит (злитний або ланцюговий силогізм із кінцевим висновком, виведеним із ряду посилок без проміжних умовисновків) – кожна чеснота, яку називає апостол, провадить до наступної, і так витворюється своєрідна східчаста структура думки. У греко-римській риториці часто послуговувалися переліками чеснот чи пороків з метою певної аргументації. Св. Петро переконує адресатів листа, що вони не тільки повинні посідати згадані у вв. 5–7 чесноти, але й на їхній основі постійно духовно зростати. На його думку, цілком можливо дещо знати про Христа, але бути духовно безплідним. Духовне зростання вірних − це найкращий вияв пошани до жертви Ісуса Христа. Тільки Ісус дарує спасіння, але силу цього спасіння вірні найкраще підтверджують своїм щоденним вибором. Зосередження на Ісусі Христі не залишає місця для гріха та спотикання.

Meditatio (розважання)

«Завдяки їм нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю розповсюднилось у світі». Під цінними та превеликими обітницями треба розуміти все, що можемо успадкувати завдяки Отцеві та Його Синові – Ісусові Христові, тобто те, що св. Петро згадує в попередньому вірші: «Його Божа сила дала нам усе до життя та побожности завдяки спізнанню Того, Хто нас покликав Своєю славою та силою!» Цікаво, що хоча св. Петро у вислові «Його Божа сила» вживає займенник в однині, ці слова стосуються сили Бога Отця та Ісуса – апостол розуміє дві Божі Особи як одного й того самого Бога.

Завдяки діянню Отця і Сина ми стали «учасниками Божої природи». Християнське богослов’я чітко розрізняє участь у Божому житті (прославу вірних через поєднання у Хрещенні з Ісусом Христом) від перетворення людини в якесь божество (ставання богом), у що, наприклад, могли вірити язичники греки. Ми освячуємося, а відтак і перемінюємося лише завдяки Божій благодаті: «Бо яких Він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородний між багатьма братами, 30. яких же наперед призначив, тих і покликав, а яких покликав, тих оправдав, яких же оправдав, тих і прославив» (Рим 8:29–30); «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й преображуємось у Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа» (2 Кор 3:18); «Бо наше громадянство в небі, звідки і Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа, 21. Який перемінить наше понижене тіло, щоб було подібним до Його прославленого Тіла, силою, якою Він спроможен усе Собі підкорити» (Флп 3:20–21).

Поєднання з Богом та постійний духовний ріст допомагає нам уникнути «зіпсуття, яке пожадливістю розповсюднилось у світі». Приклад зіпсуття, яке св. Петро має на увазі, описано в другій главі цього ж послання (2 Пт 2). Майже ідентичні міркування представлені також у коротенькому Соборному посланні апостола Юди (зведеного брата Ісуса Христа, правдоподібно, сина овдовілого Йосифа, який був опікуном Ісуса та Обручником Пречистої Діви Марії).

Oratio (молитва)

«Бо Ти великий і твориш дивні речі, Ти Бог єдиний» (Пс 86:10).

Contemplatio (споглядання)

Святий Йоан Богослов пише: «Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. І тому світ нас не знає, бо він Його не спізнав. 2. Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є. 3. І кожен, хто має на Нього цю надію, себе очищує так само, як і Він чистий» (1 Йо 3:1–3).

---

[1] Коментар до тексту та деякі думки в розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 2 Pet 1:1–10.