Lectio (читання)
«Любі, не дивуйтеся тій пожежі, що у вас постає вам на пробу, немовби з вами діялось щось дивне, 13. але тією мірою, якою берете участь у Христових муках, радійте, щоб і в славному Його з’явленні раділи та веселились. 14. Щасливі ви, як вас ганьблять за Христове ім’я, бо Дух Слави і Божий на вас покоїться! 15. Ніхто з вас нехай не страждає як душогубець або злодій, або злочинець, або як той, хто встряває в чужі справи. 16. Коли ж – як християнин, нехай не соромиться, а прославляє Бога цим ім’ям. 17. Бо настав час почати суд від Божого дому; коли ж він від нас розпочинається, то який кінець буде тих, які не коряться Божій благовісті? 18. І коли праведник ледве спасеться, то грішник і безбожник де з’явиться? 19. Тому й ті, які страждають з Божого зізволення, нехай у доброчинності довірять вірному Творцеві свої душі. 5:1. Тож пресвітерів з-поміж вас заклинаю, я – сам теж пресвітер і свідок мук Христових, і співучасник слави, що має об’явитись: 2. пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, а добровільно, по-Божому; не для лихого зиску, а доброхіть, 3. і не як пануючі над вибраними, але бувши зразком для стада. 4. І як з’явиться Архипастир, отримаєте нев’янущий вінець слави. 5. Так само ви, молоді, коріться старшим. А всі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного, Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать».
Коментар до тексту[1]
Цей уривок містить дві тематичні одиниці. У першій частині (1 Пт 4:12–19) св. Петро торкається теми випробувань християн, яких вони зазнають через їхню віру в Христа, – саме це питання він найчастіше порушує в цьому посланні (1 Пт 1:6–7; 2:18–25; 3:13–17; 4:19). Апостол хоче, щоб вірні не дивувалися й не соромилися цих складних моментів життя, а радше навпаки – це повинно робити їх щасливими та провадити до прослави Бога, бо якщо вони беруть участь у Христових стражданнях, то будуть з Ним і в Його славі. І навіть більше − «Дух Божий на них покоїться» (1 Пт 4:14), а Ісус обіцяє особливу допомогу Святого Духа тим, яких видаватимуть на суди за їхню віру (пор. Мт 10:19–20). Св. Петро в цьому посланні називає Святого Духа «Духом Слави», тому що Його перебування у християнах є гарантією та провіщенням їхньої вічної слави (пор. 2 Кор 1:22). З наближенням остаточного Божого Суду ніхто не може почуватися самовдоволено та самовпевнено (1 Пт 4:17–18), але ті, які страждають задля Христа, можуть очікувати Суду із більшою впевненістю та довірою (пор. Мт 5:11–12; 10:32). У другій частині уривку (1 Пт 5:1–5) св. Петро звертається до пастирів місцевих християнських спільнот. У І ст. терміни «пресвітер» та «єпископ» були взаємозамінними (пор. Ді 11:30; 20:28). З ІІ ст. і до сьогодні термінологія вже усталилася, тому під єпископами маємо на увазі осіб, які, маючи повноту священства, відповідають за місцеві церкви, а пресвітери (дослівно – «старші», згодом − «священники») допомагають їм у цьому служінні. У Ді 14:23 читаємо, що апостоли Павло та Варнава висвятили священників у місцевих спільнотах Малої Азії, до яких апостол Петро тепер звертається листом (1 Пт 1:1). Хоча Петро називає себе одним із пресвітерів, усе ж означує себе «свідком Господніх страстей та співучасником слави, що має об’явитись», можливо, тут ідеться про Преображення Ісуса як передсмак майбутньої слави християн (пор. Мт 17:1–8; 2 Пт 1:16–18). Слова Петра до пресвітерів відлунюють до навчання Ісуса про Доброго Пастиря (Йо 10) та слів, звернених до Петра після Воскресіння (Йо 21:15–17). Якщо пастирі належно виконуватимуть свої обов’язки, їм не тільки не треба боятися остаточного Суду, але навпаки − вони можуть сподіватися на нагороду від Христа.
Meditatio (розважання)
«Так само ви, молоді, коріться старшим. А всі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного, Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать». Не зовсім ясно, чи під «молодими» слід розуміти молодих за віком людей, чи християн, які не є «старшими / пресвітерами», тобто мирянами. Та найважливіше те, що всі християни (незалежно від віку чи стану) для того, щоб називатися справжніми учнями Ісуса Христа, повинні бути людьми смирення, тобто реально дивитися на життя, усвідомлюючи власні слабкості, а також ставитися з повагою до своїх ближніх, оцінюючи їхню гідність як осіб, створених на образ і подобу Божу.
Грецьке поняття «ταπεινοφροσύνη / tapeinophrosyne» вказує на таку якість особи, яка дає їй змогу добровільно підпорядковуватися Богові та ближнім; це стан смирення та відсутності егоїзму. У церковнослов’янській мові воно звучить дуже гарно − «смиренномудріє». Це поняття завжди підкреслює рису людини, протилежну до «ὑπερηφανία / hyperephania», тобто дослівно «показувати себе над», а ми зазвичай перекладаємо як «гордість, пихатість, зарозумілість».
Християни повинні все робити зі смиренням, починаючи від служіння Богові (Ді 20:19). Причиною цього є приклад смирення Самого Христа, Якого ми покликані наслідувати (Флп 2:3). Саме тому, говорячи про страждання християн Христа ради, а також закликаючи пастирів християнських спільнот до належного виконання своїх обов’язків, св. Петро у кінці заохочує всіх до смирення, бо лише така постава дає змогу автентично свідчити Христа, шанувати гідність інших людей та загалом зберігати тверезий погляд на життя – бути реалістами.
Oratio (молитва)
«Душа моя нехай Господом хвалиться; нехай покірні чують те й веселяться» (Пс 34:3).
Contemplatio (споглядання)
Слова св. Петра «Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать» − цитата з грецького перекладу книги Приповідок 3:34. Український переклад о. Івана Хоменка було зроблено з єврейського тексту, але він теж цікаво увиразнює цю тему: «З насмішників Господь сміється, покірним дає ласку» (Прип 3:34). Про це говорить і Сам Христос: «Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений» (Лк 14:11), а також інші автори НЗ, зокрема св. Яків, який цитує уже згаданий уривок із Приповідок: «Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать» (Як 4:6). Можна тільки уявити, яким сильним було б свідчення Церкви, якщо б усі послідовники Христа практикували чесноту смирення…
[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на The Navarre Bible. The Catholic Letters. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 88–91.
Дуже дякую
Слава Ісусу Христу! Щиро дякую за глибокі роздуми! ?