34-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Пастирі й вірні (Євр 13:17–21)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати, щоб вони це робили з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас некорисно. 18. Молітеся за нас, бо нам здається, що маємо добре сумління, бажаючи у всьому поводитись добре; 19. тим більше ж прошу вас це робити, щоб якнайскоріше мене вам повернено. 20. Нехай Бог миру, що підняв з мертвих Того, Хто Кров’ю вічного Завіту став великим Пастирем овець, – Господа нашого Ісуса, 21. зробить вас здібними виконувати Його волю добрими ділами, здійснюючи у вас те, що Йому любе через Ісуса Христа, Якому слава по віки вічні. Амінь».

Коментар до тексту

На початку цього заключного уривку послання (чи радше «слова попередження», як про це говорить сам автор, – Євр 13:22) апостол закликає адресатів до послуху своїм наставникам, які пильнують, щоб вірні перебували в автентичних стосунках із Христом, і за це мають дати звіт перед Богом (в. 17). Видається, що св. Павло тимчасово перебуває поза спільнотою, тому просить членів цієї громади про молитву за його швидке повернення (вв. 18–19). У двох останніх віршах апостол підносить заключну молитву до Бога, Який воскресив Ісуса з мертвих (в. 20) та зробив вірних здатними виконувати Його волю (в. 21), – подібні доксології (слова прослави) часто розміщені наприкінці новозавітних листів (пор. 1 Сол 5:23; 2 Сол 3:16)[1].

Meditatio (розважання)

«Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати, щоб вони це робили з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас некорисно». Тут ідеться про послух у християнському житті. Християнські наставники покликані чувати над тим, щоб вірні завжди перебували у живих стосунках із Христом. Ці завдання «слухатись» і «пильнувати» не є легкими для обох сторін, бо життя згідно з Євангелієм не завжди викликає захоплення навколишнього світу, який не пізнав Бога. Навіть Сам Ісус попереджав апостолів: «І ненавидітимуть вас усі за Моє ім’я. Та хто витримає до кінця, той буде спасенний» (Мк 13:13).

Для того, щоб вірні дозволили себе провадити, наставники повинні засвідчувати поставу пастирів за прикладом Самого Ісуса Христа, Який часто зображається як Пастир (Іс 40:11; Єз 34:131; Йо 10:11, 14; 1 Пт 5:4). Священник, духовний отець – не чиновник і не моралізатор, передусім він покликаний бути пастирем. Навіть у Старому Завіті справжні провідники зображені як пастирі (2 Сам 5:23; Іс 63:11). Страшно, коли пастирі не є пастирями. Господь промовляє через пророка Єзекиїла: «Горе пастирям Ізраїлю, що пасуть самих себе! Чи ж не вівці пастирям пасти?» (Єз 34:2). Тому далі Господь каже: «Ось я проти пастухів. Я заберу Моїх овець із їхніх рук і не дам їм більше пасти Мої вівці. Вони не будуть більше пасти самих себе. Я вирву в них із рота Мої вівці, і не будуть більше вони їм їжею. 11. Так бо говорить Господь Бог: Сам, Сам Я буду дбати за Моїх овець і буду їх доглядати. 12. Як пастух наглядає за своїм стадом, стоячи серед овець, що були порозбігалися, так наглядатиму і Я за Моїми вівцями. Я приведу їх назад з усіх тих місць, куди вони хмарного дня під темряву були порозбігались» (Єз 34:10–12).

У Новому Завіті Ісус сповнює ці слова, тому має право сказати: «Я – Добрий Пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе» (Йо 10:11). Для того, щоб ми мали таких пастирів сьогодні, і рядовим членам Церкви, і наставникам треба шукати допомоги у Господа, а не покладатися лише на свою мудрість та власні рації. Св. Павло у листі до Церков, розташованих навколо Ефеса, каже: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих» (Еф 6:18). Великою помилкою християнських спільнот є занедбання молитви за своїх провідників, адже багатьом чомусь видається, що тільки священники повинні молитися за своїх вірних.

Oratio (молитва)

«Господь – мій Пастир: нічого мені не бракуватиме» (Пс 23:1).

Contemplatio (споглядання)

Говорячи про стосунки духовних провідників і вірних, варто взяти до уваги одну ключову річ: якщо і ті, і ті плекають живий зв’язок із Христом, тоді між ними та в спільноті панує мир і радість. Якщо ж хтось не живе у Христі, тоді у спільноті виникають великі напруження та непорозуміння. Коли обидві сторони не мають зв’язку із Христом, тоді це вже не християнство…


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Heb 13:17–21.

4 коментарі до “34-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Пастирі й вірні (Євр 13:17–21)”

  1. Дякую. Перший абзац цього уривка – прекрасний епіграф до навчального семестра, що починається.

Залишити відповідь до Леся Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *