34-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Єдина вистачальна жертва (Євр 10:1–18)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога. 2. Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів? 3. Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи, 4. бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи. 5. Тому, входячи у світ, говорив: Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси Тіло Мені. 6. Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. 7. Тоді Я сказав: Ось іду, бо в сувої книги написано про Мене, щоб учинити Твою волю, Боже”. 8. Сказавши вище: Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи Ти не схотів і не вподобав Собі, дарма що вони приносяться за Законом, тоді сказав: 9. Ось Я іду вчинити Твою волю”. Касує, отже, перше, щоб установити друге. 10. Силою тієї волі ми освячені приносом Тіла Ісуса Христа раз назавжди. 11. Кожен священник стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити. 12. Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога, 13. чекаючи далі, поки Його вороги не будуть покладені, як підніжок, Йому під ноги. 14. Бо Він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються. 15. Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже: 16. “Ось той Завіт, що Його Я по тих днях заключу з ними, − каже Господь, − вкладу Мої закони в серця їхні і на умах їхніх випишу їх. 17. Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму”. 18. А де прощення гріхів, там не потрібно вже приносу за гріхи».

Коментар до тексту

Спасіння у Христі чинить вірних причасними до небесної реальності. У цьому уривку автор послання, цитуючи Пс 40:6–9, доводить, що старозавітні жертви не могли вдосконалити людей, тимчасом як одноразова жертва Христа уможливила це раз і назавжди. Пс 40:6–9, цитований у вв. 5–7, у первісному контексті асоціювався з Давидом, який розумів, що праведне життя важливіше, ніж правильне сповнення обрядів. Представляючи Христа як промовця цього псалма (пор. Мк 15:24, 30–32, 36; Йо 2:17; Рим 15:3, 9; Євр 2:10–12), св. Павло одночасно відзначає перший священичий акт Ісуса – зачаття в лоні Пречистої Діви Марії та прихід у світ як вияв бажання принести Своє Тіло в жертву за всіх: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси Тіло Мені» (в. 5). До того ж, цей вірш є дуже важливою пригадкою про святість людського життя від його початку і до самого кінця. Інша значуща думка цього тексту полягає в тому, що інтервал між двома приходами Ісус Христа має заповнювати поступове підпорядкування світу Його правлінню. Оскільки Христос лише раз приніс Себе в жертву за всіх, то нам залишається тільки користати з неї через прийняття сімох Святих Тайн Церкви. У кінці уривку (вв. 15–17) автор знову цитує пророцтво Єремії 31:33–34 (уперше у Євр 8:8–12) і, творячи літературне інклюзіо, у такий спосіб підкреслює, що Божий Закон тепер написаний у думках та серцях людей, які можуть підпорядкувати своє життя Христові, щоб користати з Його відкупительної жертви[1].

Meditatio (розважання)

«Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога». Цей вірш є ключовим як для цієї секції послання, так і для розуміння спасенного діяння Христа загалом. Усе те, на що весь СЗ тільки вказував та до чого стремів, знаходить своє сповнення в жертовному акті Ісуса Христа, і це стисло, але водночас змістовно та глибоко представлено у цьому вірші. Священники СЗ, щодня предстоячи перед Богом, приносили жертви (в. 11), які все ж були незавершеними, тому що не могли досягнути остаточної мети – очищення гріхів та примирення людини з Богом. Ці старозавітні жертви лише вказували на смертельність нашої вини перед Богом, а також на велике бажання звільнитися від цього страшного тягаря.

Христос же за один раз сповнив усе те, до чого століттями йшов СЗ, і в людському тілі возсів назавжди по правиці Бога, вказуючи цим на наше призначення й місце в Божому задумі. Саме тому з великою певністю, довірою та надією під час Євхаристійного канону Літургії св. Йоана Золотоустого перед освяченням Дарів промовляємо: «Ти бо єси Бог несказанний, незбагненний, невидимий, неосяжний, завжди сущий і так само сущий, Ти і Єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий. Ти від небуття до буття нас привів, і коли ми відпали, Ти знову нас підняв і не перестав творити все, поки нас на небо привів і будуче Царство Твоє дарував».

Старозавітні жертви не могли звільнити нас від гріхів, а жертва Ісуса на Хресті не тільки визволяє від гріха, а й освячує. Це освячення − тривалий процес, адже ми поступово відкриваємося на Божу благодать та вчимося жити нею.

Варто згадати ще одну деталь. Автор послання підкреслює, що Ісус «возсів назавжди по правиці Бога». Окрім значення відпочинку, возсідання було рівносильне отриманню царських повноважень та їхній реалізації (пор. Євр 7:26; 8:1). Прикметно, що праворуч сидів або головний міністр, або спадкоємець володаря (пор. Мт 26:24; Мк 14:62; Лк 22:69). Саме тому цар Давид, за переданням, поставив свій намет праворуч від Скинії Завіту.

Oratio (молитва)

«Господь царює, нехай тремтять народи. Він на херувимах возсідає, нехай земля стрясається» (Пс 99:1).

Contemplatio (споглядання)

Євхаристійний канон Літургії св. Василія Великого містить, можливо, найкращий стислий анамнезис Божого діяння. Для прикладу наведу лише короткий фрагмент, який увиразнює тему сьогоднішнього уривку: «І, поживши у світі цьому, Він дав спасительні повеління, і, відвернувши нас від ідольської примани, привів до пізнання Тебе, істинного Бога й Отця, придбав Собі нас у народ вибраний, царське священство, рід святий, і, очистивши водою й освятивши Духом Святим, віддав Себе як заміну смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити Собою все, Він розрішив болізні смертні, і воскрес у третій день, і путь простелив усякій плоті воскресенням із мертвих, бо неможливо було, щоб тління держало Начальника життя. Він став Початком померлих, Первородженим із мертвих, щоб бути Самому усім, серед усіх першим. І, зійшовши на небеса, сів праворуч величчя Твого на висотах, Він і прийде віддати кожному за ділами його».


[1] A. Hoeck, L. W. Manhardt. Ezekiel, Hebrews, Revelation. Steubenville, OH: Emmaus Road Publishing 2010, P. 105–106; J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Heb 10:1–18.

4 коментарі до “34-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Єдина вистачальна жертва (Євр 10:1–18)”

Залишити відповідь до Павло Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.