33-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Священство Ісуса (Євр 7:18–25)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Так перша заповідь скасована через її неміч і безкорисність: 19. Закон бо не зробив нічого досконалим – уведено ж кращу надію, яка зближає нас до Бога. 20. Тим більше, що це не сталося без клятви, бо коли інші настановлялися священниками без клятви, 21. то Цей мав клятву Того, Який сказав до Нього: “Господь поклявсь і каятись не буде: Ти – Священник повіки”. 22. Ось чому Ісус став запорукою кращого Союзу. 23. Крім того, отих священників було більше, бо смерть не дозволяла їм зоставатися; 24. Цей же, тому що перебуває повіки, має священство непроминальне, 25. і тому може спасти повіки тих, які через Нього до Бога приступають, бо Він завжди живий, щоб за них заступатися».

Коментар до тексту

У цьому уривку апостол Павло доводить своїм адресатам, що Ісус дарує їм незрівнянно більше від того, що може запропонувати юдаїзм. Як священство Ісуса вище від священства левитів та Арона (ці інституції автор послання називає «першою заповіддю»), так само і спасіння, яке дарує Ісус, набагато перевершує усе, що людина може отримати через виконання Закону Мойсея, який не міг нікого зробити досконалим та оправдати перед Богом (Гал 3:11; Рим 3:20). Усі старозавітні інструменти наближення до Бога відігравали тільки перехідну роль, а з приходом Христа вони були скасовані самим Богом, Який їх свого часу встановив (в. 18). Якщо чисельність і змінність − це риси недосконалості, то одиничність і незмінність є ознаками досконалості: старозавітних священників було багато і вони помирали, а Христос один, і Його священиче служіння залишається непроминальним – вічним. Після Свого вознесіння на небо Христос повсякчасно заступається за всіх людей перед Отцем, бо завдяки Своїм Страстям Він приніс покуту за все людство. Тому Христос − єдиний і вічний посередник між людством і серцем Отця[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Цей мав клятву Того, Який сказав до Нього: “Господь поклявсь і каятись не буде: Ти – Священник повіки”». Переживаючи переслідування, деякі адресати листа досвідчували певну кризу віри, у часі якої запитували себе, чи варто було залишати юдаїзм, визнавцям якого, на відміну від християн, дозволяли вільно сповідувати свою віру. Тому автор цього листа переконує їх, що в Ісусі Христі вони отримують «кращу надію» (в. 19). Служіння та спасительне діло Христа має незрівнянно більшу вартість, ніж служіння будь-якого старозавітного священника. Ісус − «посередник кращого Завіту, що заснований на кращих обітницях» (Євр 8:6). Вищість Ісуса підтверджена Божою клятвою, гарантією самого Ісуса та іншою природою Його священства.

Основуючись на вірші з Пс 110:4 («Клявся Господь і каятись не буде: “Ти – Єрей повіки на зразок Мелхиседека”»), автор послання у сьомій главі тричі підкреслює, що Ісус є Священником повіки (Євр 7:3, 17, 21). Апостол цитує цей псалом, бо він містить клятву самого Бога про вічне священство Ісуса, а коли Бог клянеться, Він не змінює Своєї думки. Євреї знали, що коли Бог щось каже, воно просто стається.

Сам Ісус є гарантом / запорукою кращого Союзу / Завіту (в. 22). Прикметник «кращий» ключовий у цьому посланні − Сам Ісус є кращим у всьому і дарує усе краще, ніж може запропонувати юдаїзм (Євр 4:15; 7:19, 22; 8:6; 9:23; 10:34; 11:16; 11:35; 12:24). У Своєму безмежному милосерді Бог зволив запросити нас до Союзу із Собою через спасенну діяльність та заслуги Свого Єдинородного Сина. Грецьке поняття «ἔγγυος / engyos», яке ми перекладаємо як «гарантія / запорука», може також означати «перебування у безпеці, упевненість, застава, завдаток», у всьому Новому Завіті вжито єдиний раз у Євр 7:22. Важливо також, що у грецькому тексті в. 22 ім’я нашого Господа – Ісус – стоїть у кінці речення, і цим наголошено, що Ісус є гарантією і запевненням усього – нашого теперішнього і майбутнього, нашого земного і небесного, нашого видимого і невидимого.

Священство Ісуса має цілком іншу природу ніж те, яке посідали старозавітні священники, – воно вічне. Ісус постійно здійснює Своє священиче служіння, тому що Він Сам є вічним Господом (вв. 23–24). Його сила безмежна, і Він уже тепер, у цьому віці, здійснює Своє служіння для нашого добра (в. 25).

Oratio (молитва)

«Клявся Господь і каятись не буде: “Ти – Єрей повіки на зразок Мелхиседека”» (Пс 110:4).

Contemplatio (споглядання)

Для сучасної людини мова Послання до Євреїв доволі незвична, адже для того, щоб її розуміти, треба добре орієнтуватися як у Старому Завіті, так і в усьому тому, що творило динаміку духовного життя в юдаїзмі І-го століття. Та автор послання прагне, щоб і ми сьогодні, як свого часу його адресати, наново відкрили для себе тайну особи Ісуса – у Ньому не тільки сповнюється уся історія і духовне життя Старого Завіту та юдаїзму, але в Ньому ми знаходимо усе потрібне для нашого певного майбутнього…

---

[1] A. Hoeck, L. W. Manhardt. Ezekiel, Hebrews, Revelation. Steubenville, OH: Emmaus Road Publishing 2010, P. 94–95.

[2] Думки в розважанні основані на R. Brown, The message of Hebrews: Christ above all. Leicester, England; Downers Grove, Ill., U.S.A.: Inter-Varsity Press 1982. P. 131–135.