Lectio (читання)
«Оцей Мелхиседек, цар Салема, священник Всевишнього Бога, який зустрів Авраама, коли він повертався після поразки царів, і який благословив його; 2. якому Авраам відділив десятину з усього, і якого ім’я означає спершу «цар справедливости», а потім цар Салема, тобто «цар миру»; 3. без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнений до Божого Сина, зостається священником повіки. 4. Дивіться, отже, який великий той, якому патріярх Авраам дав десятину з найліпшої добичі! 5. Також і ті з синів Леві, що мають сан священства, мають за Законом наказ брати десятину з народу, тобто зі своїх братів, дарма що вони вийшли з бедер Авраама. 6. Той же, який не походить з їхнього роду, узяв десятину з Авраама і благословив того, що мав обітниці. 7. Тим часом і сумніву не може бути, що нижчий благословляється вищим. 8. Ба більше, тут беруть десятину люди, що вмирають, а там – той, про кого свідчать, що живе. 9. І так би мовити, і Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, 10. бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. 11. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав Закон, то яка була б іще потреба з’являтись іншому священникові за чином Мелхиседека, священникові, що не звався б за чином Арона? 12. Бо як міняється священство, конче міняється і Закон. 13. Бо той, про кого це говориться, був з іншого коліна, з якого ніхто не служив при жертовнику. 14. Відомо бо, що наш Господь походить від Юди, про покоління якого Мойсей нічого не згадав як про священників. 15. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший Священник; 16. Він став ним не за законом тілесної заповіді, а за силою життя нетлінного».
Коментар до тексту
У цій главі автор Послання до Євреїв, послуговуючись методами раввіністичної екзегези та християнської типології, доводить абсолютну перевагу священства Ісуса над старозавітним священством, а також показує, що весь Старий Завіт є Христоцентричним – усі Писання Ізраїлю знаходять своє сповнення в Ісусі Христі. Для того, щоб обґрунтувати свою думку, св. Павло наводить два головні аргументи: той, хто приймає десятину, вищий від того, хто її дає; той, хто благословляє, вищий від того, хто благословення приймає. У своєму предкові Авраамові левіти принесли десятину Мелхиседекові та отримали від нього благословення. Тлом для всієї розповіді автор обирає оповідь з Бут 14:17–20. Апостол також пояснює значення імені Мелхіседека – він є «Царем справедливості» та «Царем миру». Оскільки у книзі Буття нічого не сказано ні про походження Мелхиседека, ні про його смерть, автор послання вбачає у цьому схожість із Божим Сином, отож Мелхиседек стає прообразом Христа і Його вічного священства. Ісус не успадкував священство через Свій родовід, як це звичайно відбувається зі священниками та левітами, тому що як людина походив із племені Юди і є священником за чином Мелхиседека. Така зміна священства була необхідна, адже старозавітна система жертвоприношень була недосконалою та невистачальною. І священство, і Закон СЗ повинні були зазнати докорінних змін, щоб могти дарувати справжню святість та вічне життя[1].
Meditatio (розважання)[2]
«Дивіться, отже, який великий той, якому патріярх Авраам дав десятину з найліпшої добичі!». Авраам, безумовно, був ключовою фігурою в юдаїзмі як отець нації, але, попри всю свою велич, він усе ж дарував десятину Мелхиседекові та прийняв від нього благословення. Оскільки левіти походять від Авраама, тому тоді, коли він приніс десятину Мелхиседекові, у ньому були представлені всі його нащадки, включно з левітами.
Якби служіння левітів та Арона було вистачальним, тоді не було би потреби в іншому священникові. Ісус походив із племені Юди, яке не мало ніякої причетності до священства і не делегувало своїх чоловіків, щоб вони служили як священники перед Богом від цілого Ізраїлю. Тому автентичність священства Ісуса була підтверджена не фізичною приналежністю до особливого племені, але через Його оправдання та потвердження Богом у часі Воскресіння. Силою незнищенного життя Христос живе вічно, тому може послужити всім людям як єдиний дієвий Священник повіки. Спасительна жертва Христа принесла нам кращу надію, і тому тільки через Нього ми можемо насправді наблизитися до Бога.
Очевидно, що аргументи, які наводить св. Павло в цій главі, були дуже болючими для вихідців із юдаїзму, які природно пишалися тим, що старозавітні жертви освячені тисячолітньою традицією. І тому в наступній частині цієї глави апостол за допомогою численних підтверджень доводить, у чому полягає унікальність священства та вистачальність жертви Ісуса Христа, серед яких згадує Його вічне священство «за силою життя нетлінного» (Євр 7:16), а також те, що Ісус є Священником, «Який не має потреби, як архиєреї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо Він зробив це раз, принісши Себе Самого в жертву» (Євр 7:27).
Oratio (молитва)
«Великий Господь і хвали вельми гідний, і велич Його незбагненна» (Пс 145:3).
Contemplatio (споглядання)
В Ісусі Христі ми отримуємо все, до чого стремів юдаїзм, який готував Ізраїль до прийняття Христа. Оскільки Бог Ізраїлю є Богом чудес, то Його прихід у людському тілі шокував Ізраїль – не всі могли повірити в таке наближення Бога до людини й таку нечувану розв’язку проблеми гріхопадіння. Та Бог має Свій план і для Ізраїлю (Рим 9–11), а нам, християнам, украй важливо навчитися читати Писання Старого Завіту, щоб краще зрозуміти унікальність спасенного діла Христа…
[1] A. Hoeck, L. W. Manhardt. Ezekiel, Hebrews, Revelation. Steubenville, OH: Emmaus Road Publishing 2010, P. 94–95.
[2] Деякі думки у розважанні основані на R. Brown, The message of Hebrews: Christ above all. Leicester, England; Downers Grove, Ill., U.S.A.: Inter-Varsity Press 1982. P. 125–128.
Христос народився! Дякую Вам! ?
Христос раждається! Дякую!