32-й тиждень після П’ятидесятниці. Вівторок. Бути готовими до зустрічі та плодоносити (Мк 11:11-23)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«І ввійшов у Єрусалим, у Храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію. 12. Наступного дня, коли вони виходили з Витанії, зголоднів. 13. Побачивши здалека смоковницю, укриту листям, приступив, чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши до неї, окрім листя, не знайшов нічого, бо ще не була пора смоков. 14. І озвавшися, промовив до неї: “Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе!”. А учні Його чули це. 15. І приходять вони в Єрусалим, і, увійшовши у Храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували у Храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів, 16. а й не дозволив, щоб хтось будь-що переносив через Храм. 17. Навчав Він їх і казав їм: “Хіба не написано: Дім Мій Домом Молитви назветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!”. 18. Почули це первосвященники й книжники та й шукали, як Його погубити, але боялися Його, бо ввесь народ подивляв Його повчання. 19. Увечері ж вийшов поза місто. 20. Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, усохлу від кореня. 21. Тоді Петро, згадавши, каже Йому: “Учителю, дивися, смоковниця, що Ти прокляв, усохла”. 22. Ісус же у відповідь сказав їм: “Майте віру в Бога. 23. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, то буде йому так”».

Коментар до тексту

Цей текст, що містить декілька внутрішніх епізодів, об’єднує тема віри, яка приносить плоди. Прийшовши до Єрусалима і побачивши жалюгідний стан Храму, Ісус робить символічний пророчий акт – ставить духовний діагноз релігійним провідникам народу. Зовні видається, ніби вони сповнюють усі приписи, але через надужиття релігійної еліти Божий Храм більше нагадує печеру розбійників, ніж місце молитви для усіх народів, яких, навіть не допускали до участі у спільній молитві Ізраїлю. Імітація духовного життя замінила живе та справжнє життя у вірі. Зовнішній блиск Храму та формальне служіння відповідальних за нього осіб нагадує безплідну смоковницю – листя є, а плодів немає. Та як смоковниця не має цінності, якщо не приносить плодів, так само і духовне життя без віри та служіння Богові без повного відкриття на Його волю має дуже сумний кінець…

Meditatio (розважання)

«Побачивши здалека смоковницю, укриту листям, приступив, чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши до неї, окрім листя, не знайшов нічого, бо ще не була пора смоков». Сезон для збору смоков ще не настав, та дерево вже мало листя, тому можна було сподіватися на присутність їстівних зачатків (бруньок, паростків), але нічого такого Ісус не знайшов[1]. Були різні види цих дерев – деякі при розпусканні листя мали бруньки, які мали вирости до спілих плодів, інші могли мати на собі минулорічні плоди. У цьому конкретному випадку чуємо тільки про листя.

Проте важливо розуміти, що безплідна смоковниця не символізує Ізраїль. Контекст чітко вказує, що тут ідеться про храмовий істеблішмент – релігійних провідників Ізраїлю, а не цілий народ. Прокляття смоковниці є промовистим пророчим жестом: якщо провідники не покаються і не змінять свого життя, то на цілий народ чекає суд, а на Храм – руйнування.

Марко демонструє, що Господь повернувся на Сіон – Він жадає звіту, але провідники народу не готові його дати. Лука розповідає притчу, яка показує, що Бог перед тим, як вимагати плодів, зробив усе можливе для того, щоб ті, кому було багато дано, плодоносили: «Один чоловік мав смоковницю, посаджену в його винограднику. Прийшов він і почав плода на ній шукати, та не знайшов. 7. Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її: нащо й землю займає ще? 8. А той озвався до нього: Пане, лиши її ще на цей рік: я обкопаю навкруг неї і обкладу гноєм. 9. Може, щось вродить нарік, а коли ні, то ти її зрубаєш» (Лк 13:6−9). Три роки прилюдної діяльності Ісуса, на жаль, увінчалися Його відкиненням і абсолютним небажанням скласти звіт за усі численні дари, які отримали ті, які думали, що служать Богові…

Наше життя також є особливим Божим даром, за який ми несемо дуже серйозну відповідальність. Ще більшою мірою це стосується нашого християнського покликання – автентичність нашої віри можна побачити через її плоди у щоденному житті. Господь прийде несподівано, але Він хоче застати нас при роботі…

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твої численні дари! Даруй мені мудрість пам’ятати, що я отримав їх на спільну користь (пор. 1 Кор 12:7)…

Contemplatio (споглядання)

У візантійській традиції чину Святої Тайни Хрещення після того, як особа охрещена, священник зодягає її у білі ризи (якщо немовля, загортає у білу крижму), а потім подає хрещеникові (хрещениці) або хресним батькам, якщо це дитина, засвічену свічку зі словами: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся в усьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб коли прийде Господь, ти міг (могла) світло вийти назустріч Йому зі всіма святими і ввійти без заборон у чертог небесної слави Його і царювати з Ним у безконечні віки. Амінь».

---

[1]M. J. Wilkins, C. A. Evans, D. L. Bock, A. J. Köstenberger. The Holman аpologetics сommentary on the Bible: The Gospels and Аcts / J. R. Howard (gen. ed.). – B&H Publishing Group, 2013. –Kindleed. Kindle Locations 7341−7349.