30-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Віра Авраама (Євр 11:8, 11–16)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде… 11. Вірою і сама Сара дістала силу прийняти насіння, дарма що вже була похила в літах, бо вважала вірним Того, Хто дав обітницю. 12. Тож від одного, та ще й омертвілого, народилося так багато, як зір на небі, як піску край моря, без числа. 13. У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони “чужинці на землі й захожі”. 14. А ті, що так говорять, ясно показують, що шукають батьківщини. 15. І якби вони пам’ятали про ту, з якої вийшли, мали б час повернутися. 16. Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо Він їм приготував місто».

Коментар до тексту

Цей текст − частина довшого наративу, присвяченого вірі. Для кращого розуміння цього уривку його варто читати в ширшому контексті Євр 11, де, спираючись на постаті та події Старого Завіту, св. Павло творить надихаючий портрет живої віри, твердої і непоступливої перед усіма перешкодами, які стоять перед нею. Увесь матеріал цього розділу представлено у хронологічній послідовності: Євр 11:3–7 спирається на перші дев’ять глав книги Буття (Бут 1–9); Євр 11:8–22 описує часи патріархів; Євр 11:23–31 представляє часи Мойсея; у Євр 11:32–38 ідеться про історії суддів, пророків та макавейських мучеників. Автор послання пропонує найбільш розширений опис віри в цілому Новому Завіті. Зважаючи на потреби своєї аудиторії, він розповідає, що робить справжня віра, а не те, чим вона є сама собою. Завдяки вірі Бог гарантує благословення, на які від Нього можна сподіватися, і водночас дарує віру в те, що якщо Він щось обіцяє, врешті воно збудеться (Євр 11:1). Оскільки усі згадані тут особи з вірою прийняли Божу гарантію майбутнього (Євр 11:3–38), то самі стали живою похвалою Богові (Євр 11:2). Тому християни мають ще більші підстави залишатися твердими у вірі, позаяк вони, на відміну від чоловіків і жінок віри у Старому Завіті, могли побачити початок виконання Богом Його месіанських обітниць (Євр 11:39–40)[1].

Meditatio (розважання)

«Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде». Перших три вірші у Бут 12 визначають динаміку всієї подальшої біблійної Історії спасіння: «Господь сказав до Аврама: “Вийди із землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його Я тобі покажу. 2. А Я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням. 3. Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться”» (Бут 12:1–3). У цих трьох віршах описано чотири великі обітниці / тайни, які Бог дав Авраамові: Обіцяної Землі, народу (Ізраїлю), Христа – благословення прийде через сімʼя Авраама (Ді 3:25; Лк 1:55; Йо 8:56) та Вселенської Церкви – благословення Авраама пошириться на «всі народи землі».

Ти і я – кожен із нас − через віру в Христа є учасником цієї священної історії та спадкоємцем цих обітниць. Обіцяне Авраамові стосується мого і твого життя сьогодні. Це ще раз підтверджує тезу про те, що «упродовж усієї Історії спасіння жодного разу не було так, щоб Бог вибрав якусь людину, не підпорядкувавши цей вибір Своєму планові спасіння, призначеному для всіх»[2].

«Починаючи від першого вибрання, вибрання Авраама, Бог об’являє, хоч тоді ще не в зовсім ясний спосіб, що цей вибір має на меті “благословення”, яке, починаючи від потомства Авраама, повинно охопити всі народи землі (Бут 12:3). Так само буде й з усіма іншими людьми, “вибраними” на те, щоб бути посередниками між Богом і людиною (напр., Мойсей, судді, царі, пророки, апостоли). Те саме треба сказати й про Ізраїль як народ: його було вибрано з ціллю певної місії, яку він мав сповнити для всіх людей, щоб на конкретному історичному рівні виявити те, що Бог мав намір здійснити на рівні цілковитого спасіння, призначеного для всіх людей»[3].

Усе це стало можливим завдяки вірі одного чоловіка на ім’я Авраам, який був покликаний, маючи уже 75 років (Бут 12:4), і він не почав торгуватися з Богом або роздумувати, чи це справді йому потрібно, – він просто послухався і вийшов до краю, що мав узяти в спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде, – саме в цьому полягає уся велич його особи, і саме це Бог зарахував йому за праведність(Бут 15:6).

Oratio (молитва)

«Блажен муж, який на Господа поклав своє довір’я, хто не пристає до зухвальців, ані до тих, що збочують у брехню» (Пс 40:5).

Contemplatio (споглядання)

Наша віра, як і зневіра чи невіра, має значення для нас та інших. Чому? Тому що Бог, коли творив світ і людину в ньому, робив це для того, щоб ми були щасливими. Від нашої згоди та прийняття Його задуму, а отже, і беззастережної довіри до Нього, залежить те, як швидко цей план буде зреалізовано.

---

[1] L. T. Johnson, The General Letters and Revelations, In The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 1715–1716.

[2] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016. С. 49.

[3] А. Джирланда. Ключ до Біблії. Старий Завіт / Пер. з італ. П. Смук. – Львів: Свічадо, 2006. С. 23.