3-тя неділя після Пасхи – про Мироносиць (Мк 15:43−16:8)

Час прочитання: 9 хвилин

Lectio (читання)

«Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив Тіло Ісуса. 44. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові Тіло; 46. а Йосиф, купивши полотно, зняв Його, обгорнув полотном і поклав Його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; 47. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де Його поклали. 16:1. Як же минула Субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити Його. 2. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, 3. та й говорили між собою: “Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?” 4. Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, був бо дуже великий. 5. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, і вжахнулись. 6. А він до них промовив: “Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого, Він воскрес, Його нема тут. Ось місце, де Його були поклали. 7. Але йдіть, скажіть Його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там Його побачите, як Він сказав вам”. 8. І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися».

Коментар до тексту

Марко розповідає, що завдяки проханню члена Синедріону – Йосифа з Ариматеї – Тіло померлого Ісуса складають до гробу, який віддав для Нього Йосиф, а потім прикочують камінь (зазвичай мав понад пів тони), щоб закрити отвір. На третій день, після того, як минула Субота, у неділю декілька жінок спішать, щоб намастити Тіло Ісуса спеціальними оліями і так уберегти гріб від запаху тління, щоб уможливити стояння плакальниць та родини, оскільки обряд похорону тривав до восьми днів. Через рік кістки мали обмити і скласти в раку (лат. осуарій) по довжині гомілкової кістки. Раку мали поставити на верхню полицю, а місце знизу звільнялося для наступного члена родини (оскільки Ісус був розп’ятий, то за рік Його Тіло уже могли дозволити перенести до родинного гробівця). Засмучені жінки приходять до гробу і раптом чують: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого, Він воскрес, Його нема тут. Ось місце, де Його були поклали» (Мк 16:6). Воскресіння Христове завжди було, є і буде центральною і головною подією християнства. Цей унікальний факт є не просто великим чудом, чудесним поверненням закатованого Вчителя до життя, а саме установчою подією християнства як такого. У словах ангела при гробі містяться три фундаментальні істини християнства. Перша: Ісус, розп’ятий і померлий на хресті, Воскрес із мертвих, і смерть над Ним більше не панує (Рим 6:9). Друга: Христос – Живий (пор. Лк 24:5) не просто біологічно, а Живий з великої літери, як Творець і Джерело життя усього світу. Саме таким Він воскрес із мертвих у силі Отця й оживив із Собою усе людство й увесь світ. Для нас справжнє значення Воскресіння Христового безмірно перевершує лише сам факт повернення до життя вбитого ворогами Ісуса з Назарета. Це подія есхатологічна, зміст та ефект якої одноразовий та вічний: Христос Воскрес не так, як Лазар (Йо 11:1−44), чи син удови з Наїну (Мк 5:21−43). Його Воскресіння – це входження у повноту належного Йому божественного буття і благодатне «розпромінення» цього буття на все творіння. Третя: жінки-мироносиці шукають цього Живого, який був розп’ятий, між мертвими, як сказано в Лк 24:5. З огляду на есхатологічний контекст цієї сцени приходить на гадку, що під мертвими слід розуміти не просто тих, хто помер до Ісуса, а всіх людей світу, яких Він оживив. «У Ньому було життя, і життя було світлом людей. І світло в темряві сяє, і темрява Його не поглинула» (Йо 1:4−5).

Meditatio (розважання)

«І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися». Останній вірш читання Євангелія цієї неділі говорить про страх, що його пережили жінки, які увійшли до порожнього гробу. Є різний страх. Страх Никодима, який з огляду на негативне ставлення юдейської верхівки до Ісуса приходив до Нього вночі. Страх Ірода Антипи, який, стративши Йоана Хрестителя, почув про чуда Ісуса і, збентежений, думав, що це Йоан воскрес із мертвих. Страх первосвященників, книжників і фарисеїв, які у словах та діях Ісуса бачили виклик для своїх слів та дій, тому вирішили Його просто позбутися. Страх Пилата втратити владу, якщо не піде назустріч релігійній еліті Ізраїлю та не віддасть наказу про розп’яття Ісуса. Страх первосвященника Каяфи втратити «нагріте місце» (історики кажуть що він був при владі близько 30-ти років, незважаючи на те, що римляни дуже часто міняли первосвященників, які мусіли їм платити за ці місця). Страх Петра бути впізнаним учнем Месії-невдахи. Страх апостолів як вияв інстинкту самозбереження в часі схоплення Ісуса…

Упродовж історії людства багато тиранів діяло не через надмір сили, але саме через страх. Це спостерігаємо і сьогодні. Страх змін в Україні корумпована та просякнута імперською тоталітарною ментальністю російська еліта сприймає з такою ненавистю, що це спонукає її до нечуваних аморальних кроків та дій проти Бога і людей. Через таку «діяльність» названих вище представників олігархічно-кримінальних рудиментів совєтської епохи кожен з нас, кого болить серце за Україну, живе в перманентній напрузі й переживаннях, час до часу навіть пробиваються стани страху та тривоги…

Однак ми не повинні дозволити, щоб такі відчуття нас паралізували. Євангелисти розповідають, що коли демони зустрічалися з Ісусом, то в страсі перед Його могутністю кричали й просили, щоб залишив їх у спокої. Каліки, прокажені, грішники, які з вірою відкривалися на нове Життя, джерелом якого був і є Ісус, від станів відчаю і страху переходили у стан неймовірного позитивного здивування, захоплення, радості, Божого «страху» та благоговіння перед Тайною Божого життя, яке було так несподівано їм дароване…

Марко розповідає, що жінки втекли від гробу, пройняті страхом та трепетом. Проте це був інший страх – навіть не страх, а радісний трепет і благоговіння, яке переводить страх через місток здивування до радісного усвідомлення, що Ісус вчинив саме те, що перед тим мінімум тричі заповідав Своїм учням і апостолам: «Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященникам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; 34. і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб’ють, Він же по трьох днях воскресне» (Мр 10:33−34; пор. також Мр 8:31; 9:31). Марко наводить багато інших прикладів, які свідчать, що Ісус говорив про Воскресіння багато разів упродовж трьох років Свого прилюдного служіння. Однак для багатьох усе це було незрозумілою таємницею, інші ж просто не вірили в це. Саме до такої другої категорії (садукеїв) Ісус одного разу сказав: «Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили? 25. Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі. 26. А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! 27. Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся» (Мк 12:24−27).

Oratio (молитва)

«Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував».

Contemplatio (споглядання)

Коли сьогодні страх пробує запанувати над нами, ми як християни повинні повертати свій розум і серце до роздумів про значення унікального факту в історії існування вселенної, яке стало також нашим привітанням у пасхальному часі: «Христос Воскрес!» – «Воістину Воскрес!». На жаль, ми не завжди або не до кінця усвідомлюємо значення цього факту і його наслідків для нашого власного життя. Якби ми усвідомлювали, що Господь безповоротно переміг диявола, гріх і смерть, та вірили у те, що труднощі, терпіння і випробування тимчасові і безсилі проти християн, що Царство Боже вже панує між нами, тоді наше життя, навіть у цей складний період, виглядало б цілком інакше.

Чи ми приймаємо Великдень як щось давно відоме і звикле, чи нас приголомшує небувалість і новизна Божого діяння? Що кожному з нас особисто відомо про Воскреслого Владику? Куди Він іде тепер, випереджуючи нас? Яку місію покладе на нас сьогодні, щоб ми несли «Добру Новину Царства» до всіх кінців землі?