Lectio (читання)
«Оце Я посилаю вас, немов овець серед вовків. Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості, як голубки. 17. Стережіться людей, бо вони видадуть вас синедріонам і бичуватимуть вас по своїх синагогах. 18. Вас волочитимуть і до правителів, і до царів за Мене, щоб свідчити перед ними й поганами. 19. І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити, дано буде вам на той час, що маєте говорити; 20. не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого у вас говоритиме. 21. Брат видасть на смерть брата і батько дитину; діти повстануть на батьків і будуть їх убивати. 22. Вас ненавидітимуть усі за Моє ім’я, але хто витриває до кінця, той спасеться».
Коментар до тексту
Як і читання двох попередніх днів, цей євангельський уривок містить продовження Ісусового навчання апостолів, яких Він посилає на проповідь. Цей текст є частиною т. зв. другої навчальної частини Євангелія (Мт 10), у якій Господь після Нагірної проповіді (Мт 5−7 – т. зв. перша навчальна частина) пояснює Своїм учням, як треба проголошувати Добру Новину про Царство (Мт 10:7−14) та чого слід очікувати під час їхньої місії (Мт 10:16−22). Конкретно в цьому уривку Господь розповідає апостолам про ту велику ціну, яку вони платитимуть за їхню вірність Богові, та водночас потішає, що Святий Дух завжди супроводжуватиме їх навіть у найскладніші моменти (Мт 10:19−20). Нагородою за витривалість буде спасіння (Мт 10:22), тобто не тільки звільнення від влади гріха і смерті, але й Нове Життя у Божому Царстві.
Meditatio (розважання)
«Вас ненавидітимуть усі за Моє ім’я, але хто витриває до кінця, той спасеться». Посилаючи учнів на проповідь, Ісус був максимально відвертий і не говорив про успіх їхній місій, а те, що він таки був, засвідчує книга Діянь апостолів. Через 30-40 років після смерті Ісуса в кожному великому місті Малої Азії, Греції й Італії була як мінімум одна християнська конгрегація. І хоча Лука спростив і систематизував відомості як у плані географії, так і в плані біографії, його свідчення про поширення християнства вражає – він згадує 32 країни, 54 міста, 9 середземноморських островів і простежує неймовірну історію християнського руху від Єрусалима до прибуття апостола Павла до Рима. У Діяннях згадано 95 різних людей, але тільки декільком із них присвячено особливу увагу: у перших трьох частинах книги домінує апостол Петро (місія в Єрусалимі, Юдеї, Самарії та Антіохії – Ді 1:1−12:24), а в других трьох (місія в Малій Азії, Європі та Римі – Ді 12:25−28:31) – апостол Павло[1].
Ці та інші люди завдяки дії Святого Духа уможливили неможливе. Однак цей тріумф мав свою ціну, і саме про неї говорив Ісус. Один із текстів Павла дуже гарно підтверджує правдивість слів Господа: «Мені бо так здається, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям. 10. Ми − нерозумні Христа ради, ви ж – у Христі розумні; ми − немічні, ви ж − міцні; ви − славні, ми ж − без чести. 11. До сього часу ми голодуємо, і спраглі, і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось. 12. Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; 13. нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми, мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі» (1 Кор 4:9−13). Ціле Перше соборне послання апостола Петра повністю присвячене підтримці переслідуваних християн!
Усе прекрасне завжди має свою ціну. Сам Ісус каже: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йо 12:24). Саме тому апостол Петро пише: «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, 19. а дорогоцінною Кров’ю Христа, непорочного й чистого Ягняти, 20. передбаченого перед заснуванням світу й об’явленого ради вас останніми часами. 21. Ви через Нього віруєте в Бога, Який воскресив Його з мертвих і прославив, щоб ваша віра і надія була на Бога» (1 Пт 1:18−21).
Oratio (молитва)
Ісусе, даруй мені силу та відвагу свідчити про Тебе серед «віруючих» і невіруючих…
Contemplatio (споглядання)
Страсті та Воскресіння Ісуса − кульмінаційна точка Євангелій Нового Завіту. Одне без одного не існує. Коли апостол Павло писатиме про Воскресіння, він завжди матиме на увазі Страсті Ісуса і навпаки. Є ще один важливий момент: часто страждання у місіях трапляються не тільки від невіруючих, але й від людей близьких, які по-своєму розуміють віру, і такі випробування не легші. Апостол Павло від своїх одноплемінників євреїв, які нібито і навернулися до Христа, терпів не менше, ніж від язичників. Про тих і тих великий апостол народів писав: «Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більше від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. 24. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; 25. тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. 26. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; 27. у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! 28. Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка – журба про всі Церкви!» (2 Кор 11:23−28).
[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003. P. 196−200.
Дякую
Дякую)
Отченьку, чудові думки, мені допомагають. Щиро дякую!