29-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Бог життя (Лк 20:27–44)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Деякі із садукеїв, що кажуть, ніби нема воскресіння, приступили 28. і спитали Його: “Учителю, Мойсей приписав нам: Коли чийсь брат, одружений, умре бездітним, нехай його брат візьме за себе його жінку й відродить потомство братові своєму. 29. Сім ото братів було. Перший узяв жінку й помер бездітним. 30. Потім другий, 31. і третій, і так семеро умерли, не зоставивши дітей по собі. 32. Врешті, померла й жінка. 33. Жінка та, отже, при воскресінні кому буде за жінку, бо ж семеро мали її за жінку”. 34. Ісус відповів їм: “Сини цього світу женяться і виходять заміж. 35. Ті ж, що будуть достойні осягнути того віку й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж, 36. бо й вмерти вже не можуть, тому що до ангелів подібні, вони – сини Божі, бувши синами воскресіння. 37. А що мертві воскресають – це й Мойсей при кущі дав був зрозуміти, де він назвав Господа Богом Авраама, Богом Ісаака і Богом Якова. 38. Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для Нього”. 39. Деякі з книжників, озвавшися, заговорили: “Учителю, Ти добре сказав”. 40. І не насмілювалисявони більше ні про що Його питати. 41. І тоді Він до них промовив: “Як же це кажуть, що Христос − син Давида? 42. Бо ж сам Давид у книзі Псалмів мовить: Господь сказав Владиці моєму: Сиди праворуч Мене, 43. поки Я не покладу Твоїх ворогів підніжком Тобі під ноги. 44. Давид, отже, зве Його Господом. Як же Він може бути його сином?”».

Коментар до тексту

Євангеліє дня містить два запитання. Перше ставлять Ісусові садукеї про те, чи існує воскресіння мертвих. Слово «садукеї», імовірно, походить від імені Цадок. Сучасні вчені зазвичай вважають, що тут мається на увазі первосвященник Цадок, який жив ще за часів царя Давида (2 Сам 8:17; 1 Цар 1:26;1 Хр 16:39; 24:3, 31). До Макавеїв з цього роду виходили первосвященники, які, з часом багатіючи, зменшували своє благочестя. Це були переважно заможні землевласники, витончений міський клас богословських консерваторів (не вірили у воскресіння, з Писань визнавали тільки Тору – перших п’ять книг Біблії) та політичних лібералів. Садукеї дуже добре знаходили спільну мову з римлянами, тому не мали великої популярності в народі[1].

Ставлячи запитання Ісусові, садукеї беруть за приклад звичай про левіратне подружжя (Втор 25:5–10), який полягав у тому, що вразі смерті чоловіка найближчий родич покійного мав узяти за жінку його вдову, щоб новонароджений син міг успадкувати майно покійного батька. Цей приклад садукеї застосовують до абсурдної ситуації, та відповідь Ісуса спростовує їхні погляди та передвіщає Його Воскресіння (пор. Мт 22:23–33; Мк 12:18–27).

Після відповіді садукеям Ісус Сам ставить їм запитання про природу стосунків Давида та Месії, тобто про Свою ідентичність. Вони, однак, не можуть відповісти на це запитання, і це вказує на те, що садукеї зовсім не розуміли ні Писання (вони і не приймали книг, які цитував Ісус), ні тайни особи Ісуса (пор. Мт 22:41–46; Мк 12:35–37).

Meditatio (розважання)

«Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для Нього». У Посланні до Римлян апостол Павло каже: «Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: 8. бо коли ми живемо, для Господа живемо, і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. 9. На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати» (Рим 14:7–9). Ми приходимо у цей світ з Божої волі для життя. Страждання, смерть і тління увіходять у наше життя через заздрість диявола (Мудр 1:13; 2:23–24) та нашу відмову від Божого плану для нашого щастя (Бут 2–3).

Бог не приймає факту нашої смерті і не годиться з ним. Він приймає нашу смерть на Себе, щоб ми жили, усі без винятку, які приймуть Його пропозицію. Бог, Який відкривається нам в Історії спасіння, – вірний та відповідальний за Своє творіння. За 700 років до народження Ісуса Христа великий пророк Ісая так звіщав Божу волю щодо людини: «Він знищить смерть навіки. І повтирає Господь з усіх облич сльози і зніме ганьбу зі Свого люду по всім світі, бо Господь сказав так. 9. Того дня скажуть: “Ось він, наш Бог! На Нього ми надіялися, і Він нас спас. Ось Він Господь! На Нього ми надіялися. Радуймося і веселімся Його спасінням!”» (Іс 25:8–9). Найважливішою подією Старого Завіту є Пасха Господня та Вихід із Єгипту – звільнення від рабства фараона. Найважливішою подією Нового Завіту є Воскресіння Ісуса Христа – звільнення від рабства гріха і смерті.

У Євангеліях Нового Завіту є тексти, які за своїм змістом дуже місткі та чітко увиразнюють Боже ставлення до людини. Вони відкривають перед нами унікальний образ Бога, Який любить і служить. У Євангелії від Марка читаємо: «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити й віддати Своє життя як викуп за багатьох» (10:45). Євангелист Лука пригадує слова Ісуса: «Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (19:10). Євангелист Йоан так пояснює суть Божого Воплочення: «Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (10:10). Тому євангелист Матей каже, що Ісус заповідав учням проголошувати Добру Новину про все, що Бог зробив для людей через Його Смерть та Воскресіння: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. 19. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, 20. навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28:18–20).

Oratio (молитва)

Господи Ісусе, дякую Тобі за Твою вірність та відповідальність за усе творіння…

Contemplatio (споглядання)

Перша та остання книги Біблії – Буття та Одкровення Йоана Богослова – творять універсальну історичну рамку, підкреслену повторенням стрижневих слів, які вказують, що Бог сотворив нас для життя (Буття 1– 3 та Одкровення 21–22).

---

[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 51–52.