29-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Навчитися довіряти Божому Слову (Євр 4:1–13)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Біймося, отже, щоб часом, поки залишається обітниця ввійти в Його відпочинок, не видавалося, що хтось її позбавлений. 2. Бо й ми так само, як вони, одержали гарну новину, але Слово, яке вони чули, не було їм корисне, бо вони не поєднались у вірі з тими, що слухали. 3. Ми ж, які увірували, увійдемо в Його відпочинок, згідно з тим, що каже: “Я поклявсь у Моїм гніві: Вони не ввійдуть у Мій відпочинок”, хоча діла Його були закінчені від сотворення світу. 4. На одному бо місці Він так сказав про сьомий день: “Бог відпочив сьомого дня від усіх діл Своїх”, 5. і знову на тому місці: “Вони не ввійдуть у Мій відпочинок”. 6. Коли ж так воно є, що деякі у нього ввійдуть, а ті, кому перше благовістовано, не ввійшли у нього через непослух, 7. то Він знову призначає якийсь день, “сьогодні”, говоривши через Давида після такого довгого часу, як було сказано раніше: “Коли почуєте сьогодні Його голос, не твердійте серцями вашими”. 8. Бо якби Ісус (Навин) увів їх у відпочинок, то не говорив би після нього про інший день. 9. Отже, для Божого народу збережено відпочинок, 10. бо той, хто ввійде в Його відпочинок, відпочине також від своїх діл, як і Бог від Своїх власних. 11. Намагаймося, отже, увійти до того відпочинку, щоб ніхто не впав, даючи той самий приклад невірства. 12. Бо Слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13. Нема створіння, скритого від нього; усе оголене і явне перед очима Того, Кому ми маємо звіт дати».

Коментар до тексту[1]

У цьому уривку Павло на прикладі непослуху Ізраїлю Богові закликає християн уникати такої необачності й перебувати в острасі Божому (в. 1), щоб також не проґавити можливість увійти в «Божий відпочинок». Апостол пояснює, що страх Божий означає послух Його Слову (в. 12). Уся аргументація в цьому уривку побудована на Пс 95 (головно вв. 4–7 цього уривку) та Бут 2, які пояснюють значення «відпочинку», усе ще доступного для Божого народу (вв. 9–11). Сам «відпочинок», у який Господь прагнув упровадити Ізраїль після виходу з Єгипту (ідеться про мир і безпеку, які народ повинен був досвідчити в Обіцяній Землі), мав бути тільки передсмаком справжнього й остаточного відпочинку, який отримуємо завдяки Христові, – через Нього ми стаємо причасниками Божої природи (2 Пт 1:4) та спадкоємцями Його Царства (Рим 8:17).

Meditatio (розважання)

«Бо Слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13. Нема створіння, скритого від Нього; усе оголене і явне перед очима Того, кому ми маємо звіт дати». Боже Слово, хоч і записане у Святому Письмі людською мовою, не просто пам’ятка людської культури та один із артефактів минулого, воно надхнене Святим Духом. Це Слово живе і діяльне – Воно є Словом Отця до нас. Світ створений Словом (Пс 32:6), підтримується Словом (Євр 1:3) і буде суджений Словом (Йо 12:48). Це Слово віри, надії і любові. Слово, яке зціляє і оживляє.

Це Слово не завжди зрозуміле, але навіть так воно не менш важливе, адже це Слово самого Бога – Слово життя вічного. Коли в Йо 6 Ісус пояснював Своїм учням таїнство Хліба Життя, маючи на увазі Премудрість одкровення − Своє Слово та Пречисті Тіло і Кров, тобто Євхаристію, дуже багато з них були вражені реалістичністю Його мови. Йоан каже: «Численні з-поміж Його учнів відступилися від Нього і більше з Ним не ходили. 67. Тоді мовив Ісус до дванадцятьох: “Невже й ви бажаєте відступитися?”. 68. Але озвався до Нього Симон Петро: “Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе слова життя вічного! 69. Ми й увірували й спізнали, що Ти – Божий Святий”» (Йо 6:66–69). На Тайній Вечері Ісус каже до Своїх учнів: «Уже і ви чисті Словом, яким промовляв Я до вас» (Йо 15:3).

Ізраїль мав великий привілей багато років слухати Боже Слово, але з часом звик і перестав реагувати на нього та довіряти йому. Та Боже Слово не є якимось магічним словом, воно не діє без нашої згоди й довір’я. Тому св. Павло перестерігає своїх сучасників, а також і нас сьогодні: «Бо й ми так само, як вони, одержали гарну новину, але Слово, яке вони чули, не було їм корисне, бо вони не поєднались у вірі з тими, що слухали» (Євр 4:2). З іншого боку, вражаючий плід, який принесла проповідь Павла після того, як він три суботи поспіль проголошував Слово Доброї Новини в синагозі у Солуні, пояснюється тим, що солуняни з вірою зреагували на це Слово – не як на слово апостола Павла, а як на Слово Боже: «І тому ми також дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас Слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді – як Боже Слово, що й діє у вас, віруючих» (1 Сол 2:13).

Oratio (молитва)

«Кроки мої спрямуй за Твоїм Словом, не дай ніякій кривді запанувати надо мною» (Пс 119:133).

Contemplatio (споглядання)

У посланнях апостолів читаємо: «Усе Писання – надхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, 17. щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий»(2 Тим 3:16–17); «Ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт 1:21). Боже Слово може допомогти нам стати найкращою версією самих себе – стати особами, які вповні зреалізують Божий задум стосовно нас. У цьому Слові вміщено безліч моделей і прикладів поведінки, які допоможуть нам перерости наші обмеження, страхи і слабкості. Для того, щоб це стало можливим, треба навчитися беззастережно довіряти Слову…

---

[1] Деякі думки в коментарі до тексту основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Heb 4:1–13.