28-ма неділя після П’ятдесятниці. Уся повнота у Христі (Кол 1:12–18)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Дякуйте Отцеві, Який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. 13. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у Царство Свого улюбленого Сина, 14. у Якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів. 15. Він – Образ невидимого Бога, Первородний усякого створіння, 16. бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, усе було Ним і для Нього створене. 17. Він раніш усього, і все існує в Ньому. 18. Він також Голова Тіла, тобто Церкви. Він – Начало, Первородний із мертвих, так, щоб у всьому Він мав першенство, 19. бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в Ньому 20. і щоб через Нього примирити із Собою все чи то земне, а чи небесне, установивши мир Кров’ю Його Хреста».

Коментар до тексту

Колосси − незначне місто в малоазійській Фригії (приблизно 150 км від Ефеса, Мала Азія, сучасна Туреччина). Місцеву Церкву засновував не Павло, а один із його помічників, колосянин на ім’я Епафрас. Перебуваючи у в’язниці (Кол 4:10), Павло написав колоським християнам листа, щоб виправити деякі серйозні блуди, які вкоренилися в їхній громаді, і наставити їх у християнському житті. Імовірно, що «колоська єресь» була синкретичним рухом, який поєднував юдейські ритуали (Кол 2:16) з деякими концепціями поганської міфології й філософії (Кол 2:8, 18). Тому християнству загрожувала небезпека перетворитися в теософські або гностичні домисли про т. зв. «стихії світу»(ангельські істоти, які нібито проявляють свою владу над тими, хто підкоряється їм через народження або долю).Лжевчителі запевняли, що християни повинні не тільки поклонятися Христові, але й почитати ці сотворіння (Кол 2:18). Серйозність цієї єресі полягала в тому, що в ній втрачалася абсолютна перевага Христа як єдиного Посередника й Відкупителя. У Кол 1:9–14 Павло молиться за колосян, щоб вони вповні пізнали правду про своє спасіння, здійснене в Ісусі Христі. У наступних віршах (15–20) апостол представляє гимн про Христа, у якому підкреслює унікальність Його особи та описує Його як Главу Космосу й Церкви, у Якому живе вся Божа повнота. Далі у листі св. Павло наголошує, що завдяки Смерті й Воскресінню Ісуса Христа була здобута вирішальна й остаточна перемога над усіма ворожими силами (Кол 2:9–15)[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в Ньому». Гностики (єретичний рух у перших віках християнства) послуговувалися терміном «повнота» стосовно світу духовних істот, які перебували у певному просторі / вимірі між Богом і видимим світом. Павло, однак, наголошує, що насправді уся повнота перебуває в Ісусі. Для того, щоб різносторонньо представити унікальність особи Ісуса Христа та всього того, що ми отримуємо завдяки Його Страстям та Воскресінню, а відтак і нашій єдності з Ним, апостол використовує дуже давній літургійний гимн, який, мабуть, був відомий колосянам. Прикладами таких гимнів, які співали перші учні Ісуса ще до навернення св. Павла, слугують тексти у Флп 2:6–11 та 1 Тим 3:16.

У гимні з Послання до Колосян Христос представлений як посередник творіння, тобто як такий, що брав участь у сотворенні світу (вв. 15–18а) та його відкупленні (вв. 18б–20). Також простежується паралелізм між словами «Первородний усякого створіння» (в. 15) та «Первородний із мертвих» (в. 18). За допомогою цього гимну апостол Павло прагне підкреслити, що Бог не тільки створив світ, але й відкупив його, коли той відпав через гріх. Бог, Який відкривається нам в Ісусі Христі, вірний Своєму творінню та несе за нього відповідальність. Отже, ми не полишені самі на себе навіть тоді, коли чинимо найбезглуздіші речі.

Хоча багато ідей у цьому гимні були типовими для грецької філософської думки та навіть по-своєму використовувалися тими ж гностиками, та все ж висловлені тут головні думки відображають важливі теми Старого Завіту, які знаходять своє сповнення у Христі (пор. Прип 8:22–31; Муд 7:22–8:1; Сир 1:4). Далі в листі апостол пише про Христа: «У Ньому бо враз із людською природою живе вся повнота Божества, 10. і ви причасні в тій Його повноті. Він бо Голова всякого начала і власти» (Кол 2:9–10). Отже, ніхто і ніщо не може нам дати того, що ми отримуємо у Господі нашому Ісусі Христі.

Oratio (молитва)

«Господь – мій Пастир: нічого мені не бракуватиме» (Пс 23:1).

Contemplatio (споглядання)

Колись св. Августин сказав, що ми говоримо про Бога, тільки щоб не мовчати. Людська мова просто заслаба, щоб висловити про Бога все, що треба було би сказати. Та щоб передати бодай щось, висловити найважливіше, виразити, наскільки це можливо, наші духовні інтуїції, існує літургійне життя Церкви та сакральне мистецтво. За допомогою цих засобів Церква хоче виявити свою вдячність Богові за Його любов та дар спасіння в Ісусі Христі…

---

[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 266–267.

[2] Деякі думки у розважанні основані на M. T. Getty, C. Osiek, Paul and His Writings, In The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 1671.