Жити – це чувати… (Лк 12:32–40)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Не бійся, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство. 33. Продайте ваше майно і дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються, невичерпаний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить. 34. Бо де скарб ваш, там буде й ваше серце. 35. Нехай ваш стан буде підперезаний і світла засвічені. 36. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає. 37. Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: Він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити. 38. І як прийде о другій чи о третій сторожі й так усе знайде, щасливі вони. 39. Збагніть це добре: коли б господар знав, о котрій годині прийде злодій, пильнував би й не дав би проламати стіни у своїм домі. 40. І ви також будьте готові, бо не знаєте, о котрій годині Син Чоловічий прийде».

Коментар до тексту

Уривок цього Євангелія містить заклик повсякчасно бути готовими до повернення Господа та заохочує учнів до пильності. Текст можна поділити на декілька частин. У 32 вірші словами «маленьке стадо» Ісус звертається до віруючих, які належать до Божого Царства і живуть під люб’язною опікою Бога (Лк 12:22–31). Цей образ нагадує слова Старого Завіту про Господа як дбайливого пастиря Свого народу (Пс 77:20; Єр 13:17; Міх 4:8). У Лк 12:33 під «скарбом на небі» розуміється вічне багатство, яке не втрачається, коли людина помирає. Ця ідея відповідає вислову «багатіти у Бога» (пор. Лк 12:21). Словами «там ваше серце буде» (Лк 12:34) Ісус коротко підсумовує навчання, яке розпочалося в Лк 12:13: замість того, щоб концентруватися на нагромадженні земних багатств (Лк 12:16–21), послідовники Ісуса мають шукати небесних нагород, шукаючи Божого Царства і щедро жертвуючи убогим (Лк 12:31–33). У центрі уваги кожного, заможного чи ні, повинно бути Царство Боже (пор. Мт 6:21). Далі Ісус розповідає притчу про те, що потрібно завжди бути готовим до приходу Пана (Лк 12:35–36) та про благословення для тих, які не будуть спати, а чувати (Лк 12:37–38). Завершує читання дня ще одна притча про потребу бути готовим до приходу Сина Чоловічого (Лк 12:39–40).

Meditatio (розважання)

«Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими!». Заснути можна не тільки фізично, але й духовно, та від духовної сплячки збудитися набагато важче, адже це поступова внутрішня деградація. Якщо фізичний сон переважно приносить покріплення, то духовний сон навпаки – він ослаблює людину.

Коли людина спить духовно, вона не розвивається і не чує голосу Бога та ближнього. Духовний сон не дає змогу адекватно сприймати реальність навколо. У такому стані людина керується тільки інстинктами та імпульсами власного еґо, які потрохи штовхають її у протилежному від життя напрямку. Тому чувати означає бачити, слухати, чути, відчувати, співпереживати, служити, прощати, служити, любити…

Ісус називає щасливими тих, які не впадають у духовну сплячку. Та це має свою ціну. Однією із стрижневих тем першого (хронологічно) написаного твору Нового Завіту – Першого послання до Солунян – є заклик чувати: «А про часи та пори не маєте, брати, потреби, щоб до вас писати. 2. Самі бо знаєте, що День Господній прийде, як злодій уночі. 3. Саме як говоритимуть: Мир і безпечність, тоді зненацька злетить на них погибель, як біль на вагітну лоном, і не уникнуть. 4. Та ви, брати, не в темряві, щоб вас той день зненацька захопив, як злодій: 5. бо всі ви − сини світла і сини дня. Ми не належимо ні ночі, ані темряві. 6. Не спімо, отже, як інші, а чуваймо та будьмо тверезі! 7. Ті бо, що сплять, сплять уночі, і ті, що впиваються, упиваються вночі. 8. Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, надягнувши броню віри та любови й шолом надії на спасіння. 9. Бо ж призначив нас Бог не на гнів, а на те, щоб ми одержали спасіння через Господа нашого Ісуса Христа, 10. Який умер за нас, щоб ми, чи чуваємо, чи спимо, разом із Ним жили. 11. Тому втішайте один одного і будуйте один одного, як то ви й робите» (1 Сол 5:1–11).

Останній твір Нового Завіту – книга Одкровення – також містить заклик до чування. Конкретно це означає три важливі речі: «не затратити першу любов» (під впливом переслідувань не охолонути у ревності служіння Богові та людям – Од 2:4), «не бути літеплими» (не стати інертними та байдужими – Од 3:15–16), «перемагати» (повторити у своєму житті подвиг Ісуса Христа, тобто любити навіть до смерті і не дати втягнути себе в життя за логікою цього світу – Од 2:7, 11, 17, 26; 3:5, 12, 21).

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи моє серце чувати…

Contemplatio (споглядання)

Чувати – це означає бути святими, тобто любити Бога і ближніх. Це і є радість, повнота і справжня динаміка життя…