28-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Свідчення віри та Божа допомога (2 Тим 4:9–22)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Старайся прийти до мене якнайскоріше, 10. бо Димас мене покинув з любови до цього світу й пішов у Солунь, Крискент – у Галатію, Тит – у Далматію. 11. Один Лука зо мною. Візьми Марка й приведи із собою, бо він мені потрібен для служби. 12. Тихика я послав у Ефес. 13. Як будеш іти, то принеси плащ, що я залишив у Троаді в Карпа, і книги, а зокрема пергамени. 14. Олександер коваль накоїв мені силу лиха. Господь йому відплатить за його вчинками. 15. Стережись і ти його, бо він сильно був спротивився нашим словам. 16. При першій моїй обороні нікого не було при мені, усі мене покинули! Нехай їм то не буде пораховано! 17. Проте Господь став при мені й підкріпив мене, щоби проповідь здійснилася через мене та щоб усі погани її чули, а я визволився з левиної пащі. 18. Господь звільнить мене від усякого лихого вчинку і спасе мене для Свого Небесного Царства. Йому слава на віки вічні! Амінь. 19. Вітай Прискиллу та Акилу й дім Онисифора. 20. Ераст зостався у Коринті, а Трофима я лишив хворим у Мілеті. 21. Постарайся прийти ще до зими. Вітають тебе Евбул, Пуд, Лін, Клавдія і всі брати. 22. Господь Ісус із твоїм духом. Благодать із вами!».

Коментар до тексту

Цим уривком св. Павло завершує свого другого листа до Тимотея, якого поставив єпископом в Ефесі. Увесь текст сьогоднішнього читання можна поділити на дві тематичні частини: у вв. 9–18 містяться особисті вказівки Тимотеєві, а у вв. 19–22 подано прикінцеві поздоровлення особам, які в різний час і в різних місцях разом з апостолом служили Євангелієм. Цей текст привідкриває нам глибину пережиттів св. Павла у часі його останнього римського ув’язнення, після якого він прийме мученицьку смерть. Апостол не впадає у відчай, але холоднокровно повідомляє свого молодшого товариша про стан справ та дає вказівки. Він згадує багатьох людей: дехто, як-от Димас (був супутникам апостола в його місійних подорожах і навіть розділяв із ним перше ув’язнення – Флм 24; Кол 4:14), не витримав поневірянь апостольського служіння і залишив Павла задля якихось власних інтересів або ж не мав відваги публічно підтримати його на судових засіданнях (в. 16); деякі, як коваль Олександер (ідеться про єритика, якого Павло відлучив від спільноти – 1 Тим 1:19–20) чи інший противник, про якого згадано в Ді 19:33–34, додавали апостолові різноманітних терпінь; одиниці, як Лука − автор Євангелія та Діянь апостолів, разом із Павлом мужньо переносили страждання заради Христа. Апостол Павло, попри терпіння і труднощі, не зосереджений на собі, а пам’ятає про інших служителів Слова і, незважаючи на непевне майбутнє, надіється, що Господь не залишить його напризволяще (в. 18).

Meditatio (розважання)

«При першій моїй обороні нікого не було при мені, усі мене покинули! Нехай їм то не буде пораховано! 17. Проте Господь став при мені й підкріпив мене, щоби проповідь здійснилася через мене та щоб усі погани її чули, а я визволився з левиної пащі». Як і Христос у часі Страстей, Павло переживає свої терпіння майже на самоті. Перед початком страждань у Прощальній промові, зверненій до учнів, Ісус сказав: «Ось надходить година – і тепер вона, коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а Мене самого полишите. Та Я не сам, бо зо Мною Отець» (Йо 16:31). Таке ж підкріплення від Господа відчуває і Павло. Навіть на свої випробування та Божу підтримку апостол дивиться як на дію Божого Провидіння – усе, що відбувається, має послужити на користь Євангелії, «щоби проповідь здійснилася через мене та щоб усі погани її чули».

Коли Господь явився одному зі Своїх учнів на ім’я Ананія і наказав, щоб він пішов і, знайшовши Павла, поклав на нього руки, аби той прозрів (Павло, зустрівши Господа по дорозі до Дамаска, осліп, що є символом неправильного шляху його життя), то Ананія налякався, бо чув про Павла як про гонителя християн, «але Господь сказав до нього: “Іди, бо він для Мене вибране знаряддя, щоб занести Моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїлю. 16. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за Моє ім’я”» (Ді 9:15). Коли Павло перебував під арештом у Єрусалимі і свідчив про Христа перед Синедріоном, Господь вкотре потвердив його місію: «А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: “Бадьорися! Як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі”» (Ді 23:11).

Павло не тільки ніколи не шкодував, що пішов за Христом, адже зустріч із Ним зумовила усе його життя, але й усі свої сили віддавав проголошенню Євангелія. Цьому було просте пояснення, про яке апостол згадує у Посланні до Галатів: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20). Подібні слова вміщено і в Посланні до Филип’ян: «Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток» (Флп 1:21); «Ба більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради Якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати» (Флп 3:8).

Oratio (молитва)

«Господь − то моя сила і щит мій! На Нього уповало моє серце, і допомоги зазнав я; тим і радіє моє серце, і я Його вихваляю піснею моєю» (Пс 28:7).

Contemplatio (споглядання)

Наша вірність Христові завжди має свою ціну. Щоби бути здатними її платити, важливо пам’ятати, якою є наша ціна у Божих очах: «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, 19. а дорогоцінною Кров’ю Христа, непорочного й чистого Ягняти, 20. передбаченого перед заснуванням світу й об’явленого ради вас останніми часами. 21. Ви через Нього віруєте в Бога, Який воскресив Його з мертвих і прославив, щоб ваша віра і надія була на Бога» (1 Пт 1:18–21). Бог завжди поруч і готовий нас покріпити будь-якої миті. Нам просто потрібно навчитися від св. Павла бути відкритими на Його присутність та допомогу…