28-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Церква як місце освячення (2 Тим 2:20–26)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«А у великім домі є не тільки золотий та срібний посуд, але й дерев’яний та глиняний; інший − на честь, а інший − на нечестя. 21. Отже, як хтось очиститься від цього, буде посудом на честь, освяченим, корисним для господаря, готовим на всяке добре діло. 22. Утікай від пристрастей юнацьких; шукай справедливости, віри, любови, мира разом з тими, що прикликають Господа чистим серцем. 23. А від дурних та безглуздих питань ухиляйся: сам бо знаєш, що вони породжують сварки. 24. Слузі ж Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним, здібним навчати, терпеливим, 25. лагідно картаючим тих, що спротивляються; може Бог дасть їм колись покаяння, щоб вони спізнали правду 26. і виплуталися з тенет диявола, який схопив їх у полон виконувати його волю».

Коментар до тексту[1]

У цьому уривку св. Павло дає поради Тимотеєві щодо управління Церквою в Ефесі. У вв. 20–21 міститься метафора Церкви як храму чи великого будинку. У Єрусалимському Храмі, як і в язичницьких храмах, були різні види посуду. У часі урочистих публічних заходів використовували посудини з дорогоцінного металу, а у звичайні дні переважно послуговувалися простішими посудинами, що ніяк не позначалося на гідності та святості Храму. Така практика була і в будинках заможних людей. Тому ніхто не повинен згіршуватися, якщо раптом побачить, що в Церкві також є люди, які не завжди поводяться достойно. У вв. 22–26 містяться цінні пастирські поради для тих, які були схильні вирішувати усе за допомогою дебатів, і таким чином сіяли замішання серед вірних. Апостол закликає до терпіння і спокою. Зіткнувшись із помилкою, треба спробувати наблизити іншу людину до істини і зробити все можливе, щоб уникнути розколу і, зрештою, небезпеки втратити особу для Церкви.

Meditatio (розважання)

«А у великім домі є не тільки золотий та срібний посуд, але й дерев’яний та глиняний; інший − на честь, а інший −на нечестя». Ця метафора вказує на те, що від самого початку Церква не була (і не є) відокремленим заповідником для рафінованих святих та безтілесних праведників, але місцем освячення людей, які, усвідомлюючи свої немочі, потребують Божої благодаті для переміни життя. До Церкви не приходять святими – у ній потрохи святими стають. Не всім це вдається робити швидко: одні мають складніше минуле та більше грішних прив’язаностей, інші можуть іти розміренішим кроком.

Бог нікого не позбавляє шансу навернення та спасіння: «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною. 21. Переможному дам сісти зо Мною при престолі Моїм, як і Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його» (Од 3:20–21). Кожна людина у Церкві має нагоду та можливість змінити своє життя і стати посудом «на честь». Автор цього листа – Павло – був дуже промовистим прикладом переміни, яку тільки може пережити людина, адже особисто зустрівшись із Христом, він із переслідувача перетворився на Його ревного послідовника.

Та трапляється і таке, що людина навертається, а потім знову має якісь рецидиви старого життя, або ж просто якісь кризи та випробування. Тому завдання духовних провідників та віруючих полягає в тому, щоб допомогти такій людині перейти цей період випробувань, а не поставити на неї клеймо і повернутися спиною. Буває і так, що хтось падає в єресь, як-от Гіменей і Філіт, про яких св. Павло згадує у 2 Тим 2:17, і не тільки не визнає своїх помилок, але й інших тягне за собою у світоглядну чи моральну прірву. До таких людей підхід повинен бути цілком інакший: для їхнього духовного добра та загального добра членів Церкви таких осіб треба відлучити від спільноти, щоб вони могли переосмислити свою поведінку.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені ласку бути живим членом Церкви – відкритим до Тебе та моїх ближніх…

Contemplatio (споглядання)

Для нормального функціонування у Церкві існує певний інституційний порядок. Але суть Церкви полягає у нових стосунках між людьми, які випливають з їхньої єдності з Богом. Дуже важливо, щоб ці два важливі складники існування Церкви – інституційний порядок та стосунки довіри і любові – були гармонійно поєднані у щоденній практиці життя…

---

[1] Коментар до тексту та деякі думки в розважанні основані на The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Thessalonians, and Pastoral Letters. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 116–117.