27-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Служіння Словом та навчанням (1 Тим 5:11–21)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Молодих же вдовиць тримай від себе подалі, бо як їх охоплює пристрасть, противна Христові, то хочуть заміж виходити, 12. стягаючи на себе осуд, бо відкинули першу віру. 13. А разом з тим звикають бездільно по хатах тинятися, і не тільки нічого не роблять, а ще й цокочуть і скрізь втручаються, і базікають, що не личить. 14. Отже, я хочу, щоб молодші виходили заміж, дітей народжували, рядили домом і не давали противникові ніякої зачіпки для лихомовства. 15. Бо деякі вже пішли слідом за сатаною. 16. Коли ж якась віруюча прийняла до себе вдовиць, нехай їм допомагає, хай не обтяжується Церква, щоб вона могла справжнім удовам помагати. 17. Пресвітери, що добре головують, гідні подвійної пошани, передусім ті, що працюють Cловом і навчанням. 18. Бо Писання говорить: “Не зав’язуй рота волові, що молотить” і “Робітник гідний своєї нагороди”. 19. На пресвітера не приймай скарги, хіба що при двох або трьох свідках. 20. Тих, які грішать, картай перед усіма, щоб і інші страх мали. 21. Заклинаю тебе перед Богом і Христом Ісусом та вибраними ангелами берегти це безсторонньо, не робивши нічого з нахилу до когось».

Коментар до тексту

У цьому уривку св. Павло завершує повчання про опіку над удовами (вв. 11–16) та переходить до питання утримання пресвітерів (вв. 17–18), а також говорить про високі стандарти для їхнього благочестя (в. 19–21). Оскільки вдів було дуже багато, то Павло подає критерії, хто з них може сподіватися на матеріальну підтримку спільноти. Зокрема апостол наголошує, що молоді вдови (менше 60 років) не повинні бути у списку тих, кого насамперед треба підтримувати, бо вони можуть знову захотіти вийти заміж і порушити свої обіти, які дали Христові, мовою Павла, «відкинути першу віру» (ідеться, мабуть, про тих, які, овдовівши, повністю посвятили себе Богові). Видається, що, отримавши підтримку від Церкви, деякі вдови жили в ледарстві (в. 13), і для того, щоб не було зловживань та моральних падінь, Павло заохочує вдів молодшого віку, які не можуть благочестиво жити у своєму вдівстві, виходити заміж (вв. 14–16). Далі апостол говорить про провідників церковних спільнот – пресвітерів, яких ми сьогодні найчастіше називаємо священниками чи отцями. Детальніше обов’язки пресвітерів Павло представив у своєму прощальному слові до ефеських пастирів (Ді 20:17–36). Апостол просить вірних виявляти пошану до тих пресвітерів, які служать спільноті Божим Словом та навчають здорової науки. Проте пресвітери також підпадають під спокуси та можуть чинити гріхи, але, зважаючи на їхню особливу гідність та провід у спільноті, Тимотей повинен бути обережним щодо скарг на їхню адресу, та якщо при декількох свідках провина буде доведена, то такого пресвітера треба скартати перед усією спільнотою. Метою такої публічної остороги було те, щоби злий приклад пресвітера не звів на манівці вірних[1].

Meditatio (розважання)

«Пресвітери, що добре головують, гідні подвійної пошани, передусім ті, що працюють Cловом і навчанням». У цьому вірші Павло говорить, що заслуговують на пошану ті пресвітери, які виконують три важливі завдання: добре головують, працюють Cловом, працюють навчанням.

Пресвітер покликаний бути головою спільноти, жити життям церковного тіла. Голова відповідає за все тіло. Не нога, рука чи око, а саме голова – тут оцінюється ситуація і приймаються рішення. Важливим є кожен член, але щоб усе належно функціонувало, голова мусить бути світла, розважна і завжди діяльна. Голова не може бути чимось затьмарена або, уявімо собі, «відсутня», тому що тоді тіло не буде функціонувати. Голова не може бути без тіла, а тіло − без голови. Кожен член повинен відповідально виконувати своє призначення.

Пресвітер також покликаний служити Божим Словом усій спільноті та кожному її членові зокрема. Словом Бога до нас є Ісус Христос. Служити Словом означає відкривати людям тайну Бога, Який являє Себе нам у Своєму Слові. Як і пізнання Бога, пізнання Його Слова вимагає волі, терпеливості, часу та зусиль, без яких неможливо прийняти Слово та Його пережити, щоби пізніше бути здатним ділитися з іншими. Діяння апостолів дуже промовисто демонструють, що поширення Церкви − це насамперед ріст Божого Слова, яке проголошували апостоли і яке знаходило відгук у серцях вірних.

Для кращого розуміння того, як це Слово дає життєдайні відповіді на всі питання нашого духовного, суспільного, економічного та інших вимірів щоденного життя, існує навчання Церкви − від біблійного, патристичного, догматичного чи пасторального богослов’я до біоетики та соціального вчення. Щоби зрозуміти, яким повинен бути світ згідно з первісним Божим задумом та як нам найкраще сповнювати своє покликання в ньому, тобто бути образом Божим, Божими представниками, реалізувати Його мудре та справедливе правління, потрібно пізнавати навчання Церкви. Якщо пресвітер / священник не навчає своїх вірних цього всього, почавши від керигми, а потім ретельної катехизації різних вікових груп і станів, то він не тільки не є на своєму місці, але й чинить непоправну кривду спільноті вірних, до якої його послано.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість пізнання Твого Слова та натхнення, щоб Ним служити іншим…

Contemplatio (споглядання)

Описуючи служіння пресвітера, Павло говорить про три умови пошани до нього: як голова він повинен організувати життя спільноти та супроводжувати її зріст служінням Слова та навчання Церкви. Літургійного життя чи служіння треб замало. Є багато осіб, які не приходять до храму і, можливо, ніколи самі не прийдуть, якщо пресвітер – голова – не знайде способу їх привести. Церква має місійну природу, тобто повинна постійно проголошувати Добру Новину, іти у світ і завойовувати Його любов’ю для Христа. Для цього варто навчитися послуговуватися усіма наявними сучасними засобами – тими майданчиками та інструментами, які даватимуть змогу спілкуватися зі світом його мовою і потрохи наповнювати інформаційний простір життєдайним Словом Євангелія…

---

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016, 1 Tim 5:17–21; Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, S. 2599; R. J. Foster, The Pastoral Epistles. 1 and 2 Timothy, Titus, In B. Orchard, E. F. Sutcliffe (Eds.), A Catholic Commentary on Holy Scripture. Toronto. New York. Edinburgh: Thomas Nelson 1953, P. 1147.