Lectio (читання)
«Зо старшим суворо не поводься, а радше умовляй його, як батька, молодших – як братів, 2. старших жінок − як матерів, а молодих − немов сестер, з усякою чистотою. 3. Шануй удовиць, тих, що справді вдови. 4. Коли якась удовиця має дітей або внуків, то насамперед нехай вони навчаться шанувати власну родину й віддячуватися батькам, бо це вгодно Богові. 5. Справжня вдова й самотня на Бога покладає надію і перебуває день і ніч у молитвах та благаннях. 6. Котра ж розкошує, та живою вмерла. 7. І це ти їм наказуй, щоб були бездоганні. 8. А коли хтось про своїх, особливо ж про домашніх, не дбає, той віри відцурався: він гірший, ніж невірний. 9. Удовицю вибирати не менш, як шістдесятилітню, одного тільки чоловіка жінку, 10. що має гарне ім’я в ділах добрих: що дітей виховала, приймала подорожніх, що святим ноги вмивала, що тим, які в горю, допомагала, усяке добре діло сумлінно виконувала».
Коментар до тексту
У цьому уривку Павло дає поради Тимотеєві щодо опіки над різними категоріями вірних, які належали до Церкви. Терміни батько, мати, брати, сестри (вв. 1–2) свідчать про родинну атмосферу, яка панувала у спільноті вірних в Ефесі (1 Тим 3:14–16). Вказівки апостола творять фундамент душпастирської праці – поводження з вірними, як із членами власної родини, тому що без справжньої любові не існує автентичного апостольського служіння. Найбільше часу Павло присвячує вдовам, позаяк їхня життєва ситуація тягнула за собою певні проблеми морального та матеріального характеру. Апостол розрізняє три категорії вдів: самотні; ті, які мають родини; ті, які посвятили себе служінню в Церкві. Самотні – це ті особи, які після смерті чоловіків утратили засоби до життя, такими вдовами опікувалися окремі родини або вони перебували на утриманні церковної спільноти, бо, позбавлені матеріальної та моральної підтримки, могли зійти на дорогу неморального життя. Вдови, які мали власних дітей чи внуків, на думку Павла, повинні отримати опіку та утримання від них. Вдови, які посвятили себе служінню у спільноті, творили в Церкві окремий стан (1 Тим 3:2–12; Тит 1:6–9), який чимось нагадував сучасний стан життя богопосвячених осіб у монашестві. Такі вдови мали у всьому покладатися на Бога та пильно сповнювати визначені молитовні обов’язки[1].
Meditatio (розважання)[2]
«А коли хтось про своїх, особливо ж про домашніх, не дбає, той віри відцурався: він гірший, ніж невірний». Пишучи про риси, якими повинен відзначатися єпископ, св. Павло каже: «Щоб власним домом добре правив та щоб дітей тримав у послусі з усякою повагою» (1 Тим 3:4). Основоположною одиницею греко-римського суспільства була родина у дещо ширшому розумінні, ніж прийнято вважати сьогодні, зазвичай ішлося про домочадців, до яких також належали слуги чи навіть раби. На основі цього апостол заявляє: якщо єпископ не може належно опікуватися власними домом (до VI ст. єпископи могли бути одружені), то, відповідно, не буде здатним подбати про добро церковної спільноти.
Саме родина була тим місцем, де християни могли продемонструвати преображуючу силу Євангелії. Родина функціонувала як своєрідний мікрокосмос, який був частиною ширшої суспільної структури. Якщо Євангеліє пускало коріння в родині, тоді воно могло проростати і в суспільстві та його перемінювати. Саме тому Павло написав до християнських спільнот в Ефесі та Колоссах низку повчань, які ми сьогодні умовно називаємо «Домашнім кодексом» (Еф 5:21–6:9; Кол 3:18–4:1), апостол хотів упевнитися, що відносини християн плекають Божу любов.
У цьому уривку св. Павло наголошує, що навіть невіруючі опікуються своїми домочадцями. Тож наскільки більше повинні дбати про своїх близьких ті, які заявляють, що вірять у Христа і мають у собі Божого Духа! Цей текст спонукає до серйозної призадуми теперішнє покоління християн, адже маємо численні приклади того, як власні діти не вдячні батькам за дар життя і все, що отримали від них. Чимало дорослих дітей не надто переймається своїми батьками й не бачить проблеми «висіти у них на шиї». Інші ж, удаючи велику заклопотаність важливими справами, просто віддають у старечі будинки тих, які саме їм свого часу присвятили своє життя – час, здоров’я, кар’єру. Трапляється і так, що хтось із овдовілих батьків при живих дітях цілком полишений на себе…
Oratio (молитва)
Ісусе, даруй мені серце, готове бачити й відчувати, щоби просто з вдячністю служити…
Contemplatio (споглядання)
Євангеліє Ісуса Христа − найкращі ліки від смертельного егоїзму. Жертва Ісуса на Хресті є викликом для наших планів на життя, у яких немає ні місця, ні часу для служіння найближчим, а головно батькам. Наскільки наша віра в Бога зумовлює наш світогляд та життєві пріоритети, а відтак і щоденну поведінку?
[1] Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, S. 2598–2599.
[2] Деякі думки в розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016, 1 Tim 3:4; 5:8.
Слава Ісусу Христу! Дякую щиро Вам!