26-а неділя після П’ятдесятниці. Жити – це також означає давати (Лк 12:16–21)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«І Він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую, зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти у Бога».

Коментар до тексту

Ісуса просять розв’язати родинний конфлікт щодо спадщини, але Він відмовляється бути учасником суперечки (Лк 12:13–15). Проте це прохання спонукає Його сказати декілька слів про небезпеку зосередження на майні та вказати на проблеми, які може спричинити жадібність. Ісус розповідає притчу, яка вказує, на які небезпеки наражається той, хто покладає свою надію на багатство. Сила притчі в природному й зрозумілому зображенні події. Застереження, які Ісус висловлює в Лк 12, паралельні до застережень, висловлених у притчі про сіяча, у якій серед перешкод у прийнятті Божого Слова виступають випробування та багатство (Лк 8:4–15). Притча про багача і Лазаря (16:19–31), як і розповідь про заможного юнака (Лк 18:18–30), доповнюють ці перестороги, а слова з Нагірної проповіді не залишають тодішнім та сучасним мудрагелям місця для подальших лицемірних оправдань та пояснень: «Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. 25. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати» (Лк 6:24–25).

Meditatio (розважання)

«Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти у Бога». У Посланні до Коринтян апостол Павло навчає: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. 8. Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, − слово знання, 9. іншому − віра у тім самім Дусі, іншому − дар зцілення у тім єдинім Дусі, 10. іншому − сила творити чуда, іншому − дар пророкування, іншому − розпізнавання духів, іншому − різні мови, іншому ж − тлумачення мов» (1 Кор 12:7–10). Павло перелічує також багато інших дарів, а серед них «дари зціляти, допомагати, управляти» (1 Кор 12:28). В іншому місці великий апостол каже: «Маючи ж згідно з даною нам благодаттю різні дари: коли-то дар пророцтва − виконуймо його мірою віри, 7. хто має дар служіння − нехай служить, хто навчання − нехай навчає, 8. хто напоумлення − нехай напоумляє. Хто дає – у простоті, хто головує – дбайливо, хто милосердиться – то з радістю» (Рим 12:6–8). Те, що ми отримуємо від Бога, дається нам на спільну користь – для служіння іншим. Служачи іншим, ми також реалізуємо себе як особистість.

Найбільшим даром і найкращою дорогою життя Павло вважає «любов» і поясненню цього дару він присвячує цілу 13-ту главу Першого послання до Коринтян. Проте «любов» у Новому Завіті – це не емоції чи почуття, але служіння…

Євангелист Матей називає Божі дари талантами: «І немов той чоловік, що пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. 15. Одному він дав п’ять талантів, другому – два, а третьому − один, кожному за його здібністю, і від’їхав» (Мт 25:14–15). Ці таланти треба пустити в обіг, а не закопати в землю, тобто приховати лише для себе (Мт 25:18, 25, 27).

Парадокс нашого життя полягає в тому, що ми збагачуємося тільки тоді, коли щось віддаємо від себе. Вода, яка не тече, стає мертвою. Коли ми ділимося з ближніми, зростає не просто наше відчуття сатисфакції, але й наша внутрішня особа. Тому ділення та давання робить нас подібними до Бога і неминуче активізує наше духовне життя − життя, для якого ми створені…

Oratio (молитва)

Ісусе, Ти сказав: «Більше щастя давати, ніж брати» (Дії 20:35). Даруй мені силу служити тим даром, який Ти мені дав…

Contemplatio (споглядання)

Надмірне бажання володіння майном, бажання безпеки та відчуття самодостатності, охоплення жадобою, мертва порожнеча гедонізму та практичний атеїзм – ці характеристики окреслюють не тільки жадібного євангельського багача. На жаль, сьогодні це ознака багатьох т. зв. учнів Христа, проте вони настільки засліплені й лицемірні, що навіть не бачать у цьому трагедії. Тому ця притча є зверненням до учнів, і якщо вони не почують і не почнуть ними жити, світ ніколи не повірить у силу Слова, яке повертає мертвих до життя…