25-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Витривалість і віра у часи переслідувань (2 Сол 1:1–10)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Павло, Сильван та Тимотей Солунській Церкві, що в Бозі, Отці нашім, і Господі Ісусі Христі. 2. Благодать вам і мир від Бога Отця і Господа Ісуса Христа! 3. Мусимо за вас, брати, повсякчас дякувати Богові, як воно й годиться, бо ваша віра зростає вельми й любов кожного з вас усіх до інших збільшується. 4. Тож ми самі хвалимося вами по Церквах Божих, вашою витривалістю і вірою в усіх переслідуваннях та напастях, які ви переносите. 5. То знак справедливого суду Божого, щоб ви стали гідними Царства Божого, за яке і страждаєте. 6. Така вже Божа справедливість: відплатити утисками тим, які утискають вас, 7. а вам, що утисків зазнаєте, відпочинок з нами, коли з’явиться з неба Господь Ісус із ангелами Своєї сили, 8. у вогні полум’янім, щоб відплатити тим, які не знають Бога і не коряться Євангелії Господа нашого Ісуса. 9. Вони зазнають кари − вічної погибелі, віддалені від обличчя Господа і від Його слави й могутности, 10. коли Він прийде прославитися у Своїх святих і появити Себе того дня на подив усім, які увірували, бо ви увірували нашому свідченню для вас».

Коментар до тексту

Настирлива ідея окремих солунян про кінець світу не зникла після I-го листа: істерія з приводу близькості Парусії досягла такого розпалу, що деякі кидали працю й жили на засоби більш тверезомислячих віруючих. Причиною цієї істерії були проповіді якогось християнина, який ніби в екстазі проповідував одкровення, а також лист із навчанням про швидкий кінець, який начебто вислав Павло (2 Сол 2:2). Щоб уникнути непорозуміння, апостол написав друге послання, де пояснює, які знаки будуть передувати кінцеві. Якби Павлові сказали, що він сам собі суперечить (див. 1 Сол про невизначеність часу Парусії), він, без сумніву, відповів би: «“знамення” становлять одне ціле з Парусією, і все це разом прийде зненацька»[1]. На початку листа (вв. 1–2) Павло у звичній манері греко-римських листів вітає своїх адресатів, згадуючи про Сильвана й Тимотея як співвідправників листа. Наступні вірші (вв. 3–12; тут вв. 11–12 виходять поза межі нашого читання) першої глави 2 Сол містять подяку за віру солунян. Павло починає подяку з похвали за їхню віру та любов один до одного (в. 3), далі апостол звеличує їхню витривалість перед переслідуваннями, які, на його думку, слугують доказом справедливого Божого суду (вв. 4–5). Після цього Павло попереджає про суворе покарання для тих, які противляться Божим людям (вв. 6–10)[2].

Meditatio (розважання)

«Тож ми самі хвалимося вами по Церквах Божих, вашою витривалістю і вірою в усіх переслідуваннях та напастях, які ви переносите». Для Павла витривалість і віра солунян, яку не знищили ні переслідування, ні напасті, були свідченням їхнього глибокого зв’язку з Христом. Сам Ісус у Прощальній промові сказав до Своїх учнів: «У Мені перебувайте, а Я − у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в Мені. 5. Я − Виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо 15:4–5).

У Посланні до Филип’ян Павло пише: «Я навчився задовольнятися тим, що маю. 12. Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: у всьому й у всіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. 13. Я можу все в Тому, Хто укріплює мене» (Флп 4:11–13). Павло міг спокійно ставитися до незручностей та викликів життя, бо пережив зустріч із Христом, яка змінила все раз і назавжди. Його цінності, пріоритети, життєва мотивація та сенси пояснюються цими та подібними словами, які він часто повторює у своїх листах: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20). Апостол дуже добре усвідомлював, що в ньому живе Більший, ніж той, хто у світі (пор. Йо 4:4).

Переслідування й напасті є типовою реакцією світу, просякнутого гріхом, на правду і любов. Тому бути зрілим учнем Ісуса означає усвідомлювати реальну присутність зла у світі. Проблема модерної людини полягає в тому, що вона не хоче визнавати існування зла у світі та має сліпу віру в прогрес (теорія Дарвіна у всіх сферах), який можливий лише завдяки зусиллям людини. Тому інколи ми ігноруємо зло доти, поки воно не вдарить нас в обличчя, або ж дивуємося, коли цей удар все-таки отримуємо. Інколи просто реагуємо на зло інфантильно й небезпечно[3]. Така постава зарозумілого модернізму зайшла в глухий кут у XX ст.: дві світові війни, поширення комуністичної чуми з мільйонами жертв ГУЛАГів, КАРЛАГів та СИБЛАГів, зокрема жертв двох голодоморів в Україні, етнічні чистки, расові конфлікти та голокост євреїв увиразнили страхітливе обличчя зла. Справжні учні Ісуса завжди свідомі, що зло існує, але воно не має абсолютної влади над нами. Господом усього світу є Ісус, і ми покликані свідчити Євангелію, щоб усі люди могли жити повнотою справжнього життя (пор. Йо 10:10).

Oratio (молитва)

Ісусе, дару мені силу жити моєю вірою, незалежно від щоденних обставин життя…

Contemplatio (споглядання)

Історія Церкви не знає періоду, коли б християн не переслідували. Бути справжнім учнем Ісуса має свою ціну. Дуже багато людей, однак, готові до християнства тільки на рівні психологічного розпруження та гарних ідей для розуму, дискусій у колі друзів, родини чи однодумців. Насправді ж християнство − це свідчення про невимовну Божу любов, яка виявилася в жертві Ісуса на Хресті[4]. Християнство – це також наша всеціла відповідь віри, чинної практичною любов’ю, яку оживляє Святий Дух, на Боже одкровення в Ісусі Христі[5].

---

[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 254.

[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016, 2 Thess 1:1–10.

[3] N. T. Wright, Evil and the justice of God, InterVarsity Press Downers Grove, Illinois 2006, Kindle Edition, Kindle Locations 173–250.

[4] Игумен Инокентий (Павлов). Что такое христиаство? Москва, Эксмо 2008, С. 15.

[5] P. Grech. An Outline of New Testament Spirituality. William B. Eerdmans Publishing Company 2011, P. – vii.