24-й тиждень після П’ятидесятниці. Понеділок. Пошук знаків (Лк 11:29–33)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Коли народ згромадився, Ісус почав промовляти: “Рід цей – рід лукавий; він шукає знаку, але знаку йому не дасться, окрім знаку Йони, 30. бо як Йона був знаком для ніневитян, так і Син Чоловічий буде знаком для цього роду. 31. Цариця півдня встане під час суду з людьми оцього роду і його засудить, бо прийшла з кінців світу послухати мудрости Соломона, а ось тут більше від Соломона! 32. Ніневитяни встануть із цим родом під час суду і його засудять, бо вони покаялись на проповіді Йони, та ось тут більше від Йони. 33. Ніхто не світить світла й не кладе його у сховок, ані під посудину, але на свічник, щоб ті, що входять, бачили ясність”».

Коментар до тексту

Уривок в Лк 11:29–33 – частина ширшого дискурсу про контроверсії між Ісусом та Його противниками (11:14–54), це розгорнута відповідь на вимогу знаку в Лк 11:16. У вв. 29–30, звертаючись до зібраного народу, Ісус говорить, що цей лукавий рід, який шукає знаку від Нього, отримає тільки знак Йони: як Йона був знаком для ніневітян, так Ісус – Син Чоловічий – буде знаком для цього роду. Якщо Матей наголошує на перебуванні Йони в череві кита (образ Христового Воскресіння), то Лука спрямовує увагу на специфічно пророчу функцію Йони – проголошення Божого Слова: як Йона був знаком для ніневітян, так Ісус є знаком для сучасної Йому генерації. Прийняти Його, як ми дізнаємося з Ісусової відповіді жінці в натовпі (Лк 11:28) та Марті (Лк 10:38–42), означає прийняти Його не тільки як особу, але передусім як пророка. Інакше кажучи, у Матея знаком Йони є Смерть та Воскресіння Христа (Мт 12:40), а в Луки – Його навчання[1].

Meditatio (розважання)

«Теофілові та своїм читачам Лука пояснює, що пошук та вимога знаку, притаманні багатьом тогочасним юдеям (Лк 23:8; Йо 2:18; 4:48; 1 Кор 1:22), насправді були відкиненням Божого об’явлення у Христі. Знаки не породжують віри (Лк 16:31). Якщо чиєсь серце не відкрите до правди, тоді знаки можуть бути потрактовані як демонічні (Лк 11:15). Навіть найбільший знак – воскресіння – не зродить віри в упертому та закритому серці. Лука хоче, щоб його читачі зрозуміли, що Життя Ісуса, Його Смерть, воскресіння та вознесіння − цілком достатні підстави для віри…

Під час читання цього тексту спадають на гадку два діаметрально протилежні приклади з Євангелія: багач із притчі про багача й Лазаря (Лк 16:19–31) та історія апостола Томи, який хотів пересвідчитися в реальності воскресіння Ісуса (Йо 24–31).

Перший приклад ідейно близький до аналізованого нами уривку. Його суть полягає в тому, що людині, яка свідомо закрита на голос сумління та Божого Слова, не допоможуть ніякі додаткові свідчення чи «знаки». Домагатися їх – лише надуживати Божим одкровенням і перетворювати свідчення Божого Слова в «метання перел перед свиньми» (Мт 7:6). Тому, як і братам багача, родові цьому не дасться знаку (Лк 11:29), крім уже отриманого.

Другий приклад – Томи – показує, що існує і праведний спосіб домагатися знаку чи доказу Божої сили. Відрізняє їх щирість, справжнє незнання та пошук відповіді. Якщо в першому прикладі маємо справу зі свідомим, егоцентричним відбором того, що нам подобається і прийнятне для нас, та відкиданням неприйнятного і неприємного, то в другому – це щирий, неупереджений пошук і відкритість до Божої сили та дії»[2].

Oratio (молитва)

Ісусе, скріпи мою віру та даруй мудрість завжди бути щирим з Тобою…

Contemplatio (споглядання)

«У житті теперішнього християнина існує безліч ситуацій, які потребують тверезого глузду, обачності, розрізнення духів. Не всі, навіть позірно дуже побожні погляди чи практики, варто приймати – багато з них є оманливими. Це стосується і різних приватних об’явлень, і власних “благочестивих” переконань, і загальноприйнятих у певному середовищі чи суспільстві міркувань. Християнська чеснота тверезості й розсудливості вимагає випробовувати їх, як це робив Тома, ставлячи їх під обґрунтований сумнів. Та якщо ми відчуваємо внутрішню певність і щире свідчення сумління про правильність і Божественне походження певних практик чи думок, то маємо внутрішній обов’язок їх дотримуватися. Маркером розрізнення справжнього й несправжнього в цьому разі стає саме поняття “шукання істини”, “шукання Бога та Божої волі”, а не просто шукання себе і свого. За такої настанови наш “пошук знаку” буде правдивим, бо вестиме до ще глибшого й достеменнішого пізнання істини, яка завжди перевершуватиме наші уявлення та спроможність її осягнути»[3].

---

[1] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 207.

[2] Там само. – С. 211–212.

[3] Там само. – С. 213.