24-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Суть Закону (Лк 11:47–12:1)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«“Горе вам, що будуєте гроби пророкам, а це ваші батьки їх убили! 48. Ви так стаєте свідками й даєте згоду вчинкам батьків ваших: вони їх повбивали, а ви будуєте їм гроби! 49. Тому й каже мудрість Божа: Я їм пошлю пророків і апостолів; вони деяких з них уб’ють, а деяких будуть гонити, 50. щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, 51. від крови Авеля до крови Захарії, забитого між вівтарем і Храмом. Так, я кажу вам: Рід цей здасть за те рахубу! 52. Горе вам, учителям Закону, бо ви взяли ключ знання! Самі ви не ввійшли і тим, що хотіли увійти, заборонили”. 53. І як Він вийшов звідти, книжники та фарисеї почали сильно на нього нападати і ставити Йому різні запитання, 54. чигаючи так, щоб несподівано піймати якесь слово з уст Його. 12.1. Тим часом, як зібралася тьма народу, так що одне одного топтало, Він почав говорити перше до Своїх учнів: “Остерігайтесь фарисейської закваски, тобто лицемірства”».

Коментар до тексту

Цей уривок, як і читання двох попередніх днів, є частиною ширшого дискурсу про гостру полеміку між Ісусом та Його противниками – релігійними провідниками народу (Лк 11:14–54). Тлом подіє слугує обід у домі фарисея.Тут Ісус висловлює одні з найгостріших слів у цілому Євангелії від Луки, спрямовані проти формалізму фарисеїв (пор. подібні слова Ісуса в Матея 23) та жорстокості книжників.

Спочатку Господь критикує (потрійним «горе») фарисеїв, а потім (таким же ж потрійним «горе») вказує на хиби книжників, які накладають на людей обов’язки («тягарі»), а самі їх не виконують. Для унаочнення хибної поведінки книжників Ісус згадує про вбивства Божих пророків, починаючи від праведного Авеля (Бут 4:1–15)і аж доЗахарії – сина священника Єгояди, якого вбили у дворі Господнього Дому (2 Хр 24:20–22).

Біблією Ісуса був єврейський ТАНАХ – акронім від ТОРА (Закон – П’ятикнижжя), НЕВИЇМ (Пророки) та КЕТУВІМ (Писання). КЕТУВІМ (Писання) завершувалися Другою книгою Хронік, у якій ідеться про смерть Захарії. Отже, Авель та Захарія – перший та останній невинно вбиті у Єврейській Біблії – уособлюють усіх старозавітних мучеників, які потерпіли також і через жорстокість людей, які претендували на те, що знають Бога…

Meditatio (розважання)

«Горе вам, учителям Закону, бо ви взяли ключ знання! Самі ви не ввійшли і тим, що хотіли увійти, заборонили». У 1998 році я мав нагоду прослухати курс «Східне Християнство і Західний світ» від Інституту Східно-Християнських студій імені Митрополита Андрея Шептицького (Канада), який проходив у чудовому монастирі Преображення в Каліфорнії (США). Це був дуже цікавий досвід, тому що кожних вихідних ми відвідували парафії різних Східних Церков, і тоді я вперше на практиці познайомився з духовним багатством дуже древніх християнських традицій. У рамках цього курсу ми також двічі відвідали буддійські монастирі, які були нашими сусідами. В одному з них, а це був головний центр буддизму в Каліфорнії − «Монастир десять тисяч Будд» (там справді було 10 000 статуеток Будди), ми провели добру половину дня у спілкуванні з монахами. Мене дуже вразили їхній розпорядок життя та аскетизм: вони вставали о 4 год ранку, спали сидячи або стоячи, їли раз на день. Тоді я спитав одного з них, для чого такі жертви, якщо згідно з їхнім уявленням людина після смерті просто зникає – розчиняється в нірвані, зникає твоє «я», немає особи Бога і т. д. Монах трохи помовчавши, глянув на мене дуже спокійно і з доброзичливою усмішкою спитав: «А хіба щоб бути доброю людиною потрібна якась причина?». Ця відповідь зробила мій день. Коли ми поверталися до свого монастиря і я роздумував про слова цього буддійського монаха та наші розмови під час цієї зустрічі загалом, мені на серце прийшла фраза, над якою ми сьогодні робимо розважання: «Самі не входимо і інших не впускаємо…».

Що я маю на увазі? Ми, християни, отримали унікальне об’явлення Бога в Ісусі Христі. Не люблю порівнювати християнство з іншими релігіями, але людство поза християнством не має нічого, що могло б так відповідати духовним потребам людини і навіть значно перевершувати їх. Християнство у своїй суті є свідченням невимовної любові Бога до людини, яка виявляється в жертві Ісуса на хресті. Це радісна реальність прещедрої Божої благодаті. Сповнення Божих обітниць та численних дарів. Проте, як колись старозавітний Ізраїль часто робив усе, щоби Бог, у якого вони вірили, виглядав найменш привабливо, так і ми сьогодні робимо щось подібне. І це стосується передусім тих, які вважають, що знають про Нього більше за інших, тобтоце ті, які спеціально вивчали богослов’я. На жаль, саме ми – богослови, священники та активні миряни – не вміємо ділитися суттю своєю віри з невцерковленими та невіруючими. Не завжди вміємо знайти правильну форму, а часто зосереджуємося на другорядному, занедбуючи найважливіше, як книжники в часи Ісуса. І це наш дуже великий промах…

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість свідчити, а не просто розповідати про Тебе. Навчи відрізняти головне від другорядного…

Contemplatio (споглядання)

Любов до ближнього – одна з двох головних заповідей у Святому Письмі. За словами апостола любові Йоана, любов до Бога можлива тільки через любов до ближнього (1 Йо 4:20–21). Це і є наслідування Христа, а також справжнє життя, гідне людини. Усе інше − додаткове…