24-й тиждень після П’ятидесятниці. Четвер. Суть Закону (Лк 11:47–12:1)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Горе вам, що будуєте гроби пророкам, а це ваші батьки їх убили! 48. Ви так стаєте свідками й даєте згоду вчинкам батьків ваших: вони їх повбивали, а ви будуєте їм гроби! 49. Тому й каже мудрість Божа: Я їм пошлю пророків і апостолів; вони деяких з них уб’ють, а деяких будуть гонити, 50. щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, 51. від крови Авеля до крови Захарії, забитого між вівтарем і храмом. Так, я кажу вам: Рід цей здасть за те рахубу! 52. Горе вам, учителям закону, бо ви взяли ключ знання! Самі ви не ввійшли і тим, що хотіли ввійти, заборонили.» 53. І як Він вийшов звідти, книжники та фарисеї почали сильно на нього нападати й ставити Йому різні питання, 54. чигаючи так, щоб несподівано піймати якесь слово з уст Його. 12.1. Тим часом, як зібралася тьма народу, так що одне одного топтало, Він почав говорити перш до Своїх учнів: «Остерігайтесь фарисейської закваски, тобто лицемірства

Коментар до тексту

Цей уривок, як і читання двох попередніх днів, є частиною ширшого дискурсу про гостру полеміку між Ісусом та Його противниками – релігійними провідниками народу (Лк 11:14–54). Тлом подіє є обід у домі одного з фарисеїв. Тут Ісус висловлює одні з найгостріших слів у цілому Євангелії від Луки, які спрямовані проти формалізму фарисеїв (пор. подібні слова Ісуса в Матея 23) та жорстокості книжників.

Спочатку Господь критикує (потрійним «горе») фарисеїв, а потім (таким же ж потрійним «горе») вказує на хиби книжників, які  накладають на людей обов’язки («тягарі»), які самі ж не виконують. Для унаочнення хибної поведінки книжників, Ісус згадує про убивства Божих пророків  починаючи від праведного Авеля (Бут 4:1–15) і аж до Захарії – сина священника Єгояди, якого вбили у дворі Господнього дому (2 Хр 24:20–22).

Біблією Ісуса був єврейський ТАНАХ – акронім від ТОРА (Закон – П’ятикнижжя), НЕВИЇМ (Пророки) та КЕТУВІМ (Писання). КЕТУВІМ (Писання) завершувалися Другою книгою Хронік, в котрій йдеться про смерть Захарії. Відтак Авель та Захарія – перший та останній невинно вбиті у Єврейській Біблії – уособлюють усіх Старозавітних мучеників, які потерпіли також і через жорстокість людей, які претендували на те, що знають Бога…

Meditatio (розважання)

«Горе вам, учителям закону, бо ви взяли ключ знання! Самі ви не ввійшли і тим, що хотіли ввійти, заборонили». В 1998 році я мав нагоду прослухати курс «Східне Християнство і Західний світ» від Інституту Східно-Християнських студій імені Митрополита Андрея Шептицького (Канада), який проходив у чудовому монастирі Переображення у Каліфорнії (США). Це був дуже цікавий досвід, оскільки, кожних вихідних, ми відвідували парафії різних Східних Церков і тоді я перший раз на практиці познайомився з духовним багатством дуже древніх християнських традицій.

В рамках цього курсу ми також двічі відвідали буддійські монастирі, які були нашими сусідами. В одному з них, – а це був головний центр буддизму в Каліфорнії, – «Монастир десять тисяч Будд» (там справді було 10 000 статуеток Будди), ми провели добру половину дня у спілкуванні з монахами. Мене дуже вразили їх розпорядок життя та аскетизм: вони вставали о 4 год ранку, спали сидячи, або стоячи, їли раз на день. Тоді я спитав одного з них, для чого такі жертви, якщо згідно їхнього уявлення, людина після смерті просто зникає – розчиняється в нірвані, зникає твоє я, немає особи Бога і т. д. Монах трохи помовчавши, глянув на мене дуже спокійно і з доброзичливою усмішкою спитав: «А хіба, щоб бути доброю людиною потрібна якась причина?». Ця відповідь зробила мій день. Коли ми поверталися до свого монастиря, і я роздумував про слова цього буддійського монаха та наші розмови в часі цієї зустрічі загалом, мені на серце прийшла фраза над якою ми сьогодні робимо розважання: «Самі не входимо і інших не впускаємо…»

Що я маю на увазі? Ми християни отримали унікальне об’явлення Бога в  Ісусі Христі. Не люблю порівнювати християнство з іншими релігіями, але людство поза християнством не має нічого, щоб могло так відповідати духовним потребам людини – і навіть значно перевершувати їх. Християнство у своїй суті є свідченням невимовної любові Бога до людини, яка виявляється в жертві Ісуса на хресті. Це радісна реальність прещедрої Божої благодаті. Сповнення Божих обітниць та численних дарів. Однак, подібно як колись старозавітній Ізраїль часто робив усе, щоб Бог в якого вони вірили виглядав найменш привабливо, як це тільки можливо – так і ми сьогодні робимо подібне. І це стосується головно тих, які вважають, що знають про Нього більше як інші, – тих, які спеціально вивчали богослов’я. На жаль саме ми – богослови, священники та активні миряни – не вміємо ділитися суттю своєю віри з «невоцерковленими» та цілком не віруючими. Не завжди вміємо знайти правильну форму, а часто зосереджуємося на другорядному, занедбуючи найважливіше. Подібно як і книжники в часі Ісуса. І це наш дуже великий виклик…

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість свідчити, а не просто розповідати про Тебе. Навчи відрізняти головне від другорядного…

Contemplatio (споглядання)                                                                                       

Любов до ближнього – одна з двох головних заповідей у Святому Письмі. За словами апостола любові Йоана, любов до Бога можлива, тільки через любов до ближнього (1 Йо 4:20–21). Це і є наслідування Христа, а також справжнє життя гідне людини. Усе інше є додаткове…

1 коментар до “24-й тиждень після П’ятидесятниці. Четвер. Суть Закону (Лк 11:47–12:1)”

  1. Дякую!!!
    Мені промовляє і є важливим даний коментар!
    Дякую Богові за можливість щодня отримувати таке компетентне тлумачення!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *