23-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Свідчення має ціну (1 Сол 2:14–19)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї, у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв, 15. які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас переслідували, чим вони й Богові не подобалися, і всім людям супротивні. 16. Вони забороняють нам до поган говорити, щоб ті спаслися, тож повсякчасно доповнюють свої провини. Урешті спіткав їх гнів. 17. А ми, брати, розлучені з вами на коротку хвилину обличчям, не серцем, старалися щоскоріш побачити ваше обличчя − така наша туга за вами. 18. Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, раз і вдруге, та сатана перешкодив нам. 19. Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом у День Його приходу?».

Коментар до тексту

У цьому уривку Павло продовжує дякувати Богові за витривале свідчення солунян, яке вони дали, незважаючи на переслідування язичників, які не могли змиритися з їхнім наверненням до Христа. Апостол прирівнює їхні випробування до гонінь, які зазнали перші учні Ісуса від представників юдаїзму: ті, які не прийняли Христа й організували Його розп’яття, так само завзято переслідували Його послідовників. Пізніше ті ж євреї, які не повірили в Ісуса, намагалися усіляко перешкодити місії серед язичників, позаяк були твердо переконані, що Бог спасає тільки євреїв, а звістку про Розп’ятого Месію, Який пропонує спасіння язичникам, вони розцінювали як богохульство. Павло вважав, що, противлячись Євангелії, жителі Юдеї накликали на себе біду, і його слова про гнів Божий виявилися пророчими, бо 20 років після того, як він написав цього листа, Єрусалим і Храм були зруйновані римлянами 70 року (про це говорив і сам Ісус у Мк 13:30). Павло також глибоко переживав через те, що був змушений залишити солунян, адже його перебування в місті загрожувало ще більшими переслідуваннями, і тому його часто переповнювали думки, щоб знову відвідати їх. Однак смертельні небезпеки, які організовував сатана, зробили його візит тимчасово неможливим. Та, зрештою, якби Павло тоді відвідав солунян, ми б сьогодні, можливо, не мали двох його чудових послань до цієї спільноти, бо там, де сатана створює перешкоди, Бог діє для ще більшого й тривалішого добра[1].

Meditatio (розважання)

«Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї, у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв». Коли Павло говорить про юдеїв, то не має на увазі просто євреїв. Він сам, як, урешті, і всі перші християни, був євреєм. Проте Павло зі свого досвіду знав, що в Юдеї проживало багато євреїв, які були дуже жорстко налаштовані проти Ісуса (що й виявилося у рішенні юдейської влади видати Ісуса римлянам для розп’яття), а також проти груп, які виникли після Його Воскресіння і проголошували Ісуса Господом. Павло каже, що таке відкинення посланого Богом Месії (Рим 9:6–10:4) пов’язане з поставою, яка мала місце і раніше, – їхні батьки відкидали й убивали пророків[2].

Трагедія багатьох представників Ізраїлю полягала в тому, що вони не тільки часто не слухали Бога, але й мали своє розуміння, як саме Він повинен діяти. І це розуміння власного майбутнього і ставлення до язичників вони не були готові змінювати. Язичники зі свого боку також жили усталеним способом доволі деградованого, насамперед у моральному плані, життя. Зміна життя багатьох з-поміж них, які навернулися до християнства, вважалася підривом суспільних устроїв, а також політичним викликом для тогочасної системи римської влади. Парадоксальним чином праведне життя християн стало причиною суспільного остракізму та жорстоких переслідувань. Слова Господа, сказані у розмові з Никодимом, дуже влучно окреслюють стан противників Ісуса та Його послідовників, незалежно від їхнього походження (тобто і євреїв, і язичників): «Світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж Світло, лихі бо були їхні діла» (Йо 3:19).

У Своїй Прощальній промові після Тайної Вечері Ісус сказав до Своїх учнів: «Ненавидить вас світ, то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів. 19. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. 20. Згадайте слово, що його був Я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували Мене – переслідуватимуть і вас. А Слово Моє зберігали – зберігатимуть і ваше» (Йо 15:18–20). Коли, проголошуючи Євангеліє, християни пояснюють, якою є Божа воля стосовно усього світу, то люди часто реагують різко негативно, бо не можуть або ж не хочуть цього розуміти. Насправді християни не шукають оплесків від людей, а просто хочуть виконувати Божу волю, яка є значно важливіша за будь-які думки та бажання людей[3].

Oratio (молитва)

«Навіть коли б ходив я долиною темряви, я не боюся лиха, бо Ти зо мною. Жезло Твоє й палиця Твоя – вони дають мені підтримку» (Пс 23:4).

Contemplatio (споглядання)

Християнство пропонує контркультуру для світу, який живе за принципами, які загалом репрезентують культуру смерті. Для того, щоб Євангеліє і культура життя поглинули цю культуру смерті і її преобразили, потрібно терпеливого й відважного свідчення багатьох людей. Щоб це свідчення принесло плоди, воно часто може мати високу ціну. Три перші століття християни платили цю ціну по всій Римській імперії у надзвичайно великих масштабах. Потім упродовж століть і до сьогодні переслідування то відновлювалися, то майже стихали, але насправді на різних рівнях не припинялися ніколи. Чи я належу до тих, які є справжніми учнями Ісуса, і усвідомлюю, що це завжди має свою ціну?


[1] T. Wright. Paul for Everyone. Galatians and Thessalonians London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 102–106.

[2] Там само. – Р. 102–103.

[3] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Thessalonians, and Pastoral Letters. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 26.

5 коментарів до “23-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Свідчення має ціну (1 Сол 2:14–19)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    Яким добрим прикладом для нас є солуняни! Ап. Павло зі своїми спіробітниками не дуже довго їм проповідували, але як глибоко, з якою довірою вони прийняли Слово! Так, що вже не змогли мовчати, а почали відразу свідчити про Христа, навертати людей до живого Бога… Багато про Бога не встигли дізнатися чи навчитися, але вони Його вже «скуштували», як говориться у Пс.34:9, вони з Ним насправді зустрілися!

    — Господи, прошу про цей вогонь посвяти і ревності у звіщанні Євангеліі! Амінь.

Залишити відповідь до Марина Пайдич Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *