22-й тиждень після П’ятидесятниці. Четвер. Спокуси учнів Ісуса (Лк 9:49–56)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Озвався Йоан і каже: “Наставниче, ми бачили одного, що Твоїм іменем виганяв бісів, і ми йому заборонили, бо він не ходить з нами”. 50. Ісус же сказав до нього: “Не бороніть, бо хто не проти вас, той з вами”. 51. А як наблизився час, коли Ісус мав бути взятий (з цього світу), Він постановив пуститися в дорогу до Єрусалима. 52. Отож вислав посланців перед Собою. Пішли вони й увійшли в якесь село самарянське, щоб Йому приготувати. 53. Та самаряни Його не прийняли, бо Він подорожував до Єрусалима. 54. Бачивши це, учні Яків та Йоан сказали: “Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх”. 55. Ісус, обернувшись, почав їм докоряти. 56. І вони пішли в інше село».

Коментар до тексту

Цей текст євангельського читання містить дві дуже важливі теми:

1) увв. 49–50 євангелист Лука розповідає про ставлення Ісуса до людей, які чинять Божі діла Його іменем (хоча формально не належать до спільноти учнів);

2) вірші 51–56 розповідають про початок подорожі Ісуса до Єрусалима. Ця подорож описана в Євангелії Луки з 9-ї по 19-ту глави, у нійвміщено найбільше Ісусового навчання у цьому Євангелії. Подорож починається (і закінчується) з невдачі місії апостолів у Самарії, на яку вони реагують дуже гостро. Ісус натомість докоряє апостолам за швидку та емоційну реакцію, і подорож до Єрусалима продовжується…

Meditatio (розважання)

«Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх». Як і до всіх людей, до християн також приходять спокуси жити за логікою світу, а не «за Христом» (Рим 15:5; Кол 2:8). Часто це можуть бути спокуси долати зло його ж методами – «ламати через коліно» або ж використовувати владу для власного добра. Від моменту гріхопадіння Бог обирає іншу стратегію – Він кличе Авраама (пор. Бут 12:1–3) й починає довгу Історію спасіння, щоб виховати, наскільки це можливо, нову людину, а що неможливо – спасти у Христі.

На початку Свого земного служіння Ісус також мав спокуси: перетворити каміння на хліб (спокуса використовувати сили заради свого власного блага, спокуса егоїстичної безпеки – Мт 4:3–4); зістрибнути з крила Храму (очікуючи бути підхопленим свого роду небесним парашутом, спокуса одержати велику кількість послідовників шляхом чудес і магії, спокуса дешевої популярності – Мт 4:5–7); тимчасово поклонившись дияволу, отримати всі царства світу цього (спокуса здобути панування над секулярними державами, пішовши на компроміс зі злом, спокуса світської влади – Мт 4:8–10). Та Ісус подолав ці спокуси[1].

Пишучи до переслідуваних християн, апостол Петро казав: «Будьте тверезі й чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (1 Пт 5:8). Цікаво, що в юдейському Талмуді числовий еквівалент єврейського слова «ha-shatan» дорівнює 364 – це означає, що у всі ці дні сатана має дозвіл діяти як обвинувач, але не може цього робити в День Покути – YomKippur (כִּפּוּר יוֹם)[2]. Про цей день читаємо в книзі Левіт 16, він вважається найважливішим днем у єврейському календарі. У День Покути первосвященник приносив жертву за свої гріхи та гріхи народу і з жертовною кров’ю входив у Святая Святих – спочатку Намету Зборів, а потімХраму, де 7 разів окроплював кришку (віко) кивоту Завіту. Це віко з єврейської мови на українську дослівно можна перекласти як «сидіння милосердя» (themercyseat).

Автор Послання до Євреїв підкреслює, що старозавітний первосвященник мусів увіходити у Святая Святих кожного року, але не міг відкрити нам дороги до справжньої святині, яка приготована для нас у небі, але «Христос же, з’явившись як Архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, і не з кров’ю козлів та телят, але з власною Кров’ю, увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення… Власне тому Він і є посередник Нового Завіту, щоб після того, як наступила Його Смерть для відкуплення гріхів першого Завіту, вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства» (Євр 9:11–12, 15). Тому Ісус, який приніс нам очищення від гріхів та зруйнував владу сатани, і також «тому, власне, що страждав і Сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу» (Євр 2:18).

Oratio (молитва)

Ісусе, Ти став людиною і прожив життя, в якому диявол спокушав Тебе. Даруй мені силу не піддаватися спокусам і не відходити від Твого прикладу, як насправді бути людиною…

Contemplatio (споглядання)

У Посланні до Римлян апостол Павло каже: «Бог же терпеливости й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом» (Рим 15:5). Є дві дороги до щастя: одна правильна, а інша – ні. Вибір дороги залежить від способу думання, пріоритетів та остаточних цілей. Пізнаючи Христа, можна краще зрозуміти, який вибір треба зробити…


[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 132–134.

[2] R. L. Eisenberg. The JPS guide to Jewish traditions (1sted.). Philadelphia: The Jewish Publication Society 2004, P. 649.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *