Lectio (читання)
«Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці. 3. Моліться рівночасно і за нас, щоб Бог відчинив нам двері проповіді, щоб ми могли звістувати тайну Христову, за котру я в кайданах, 4. щоб я її оголосив, як мені треба говорити. 5. Поводьтеся мудро з тими, що назовні, використовуючи нагоду. 6. Ваша розмова нехай завжди буде люб’язна та приправлена сіллю, щоб знали, як треба вам кожному відповідати. 7. Щодо мене, то вас повідомить про все Тихик, любий брат, вірний слуга і співробітник у Господі. 8. Його я до вас, власне, на те й вислав, щоб ви довідалися про наші справи та щоб він утішив серця ваші, 9. разом з Онисимом, вірним та любим братом, котрий є з-між вас. Вони скажуть вам про все, що діється тут».
Коментар до тексту
У цьому уривку Павло дає прикінцеві настанови колосянам. Апостол хоче, щоб вірні завжди були готові протистояти різним фальшивим навчанням, які суперечать Євангельській Вістці (Кол 2:8), та були вдячними за все, що вони отримали у своєму житті, тому що вдячність є найкращим засобом проти ремствування та невдоволення, які можуть зруйнувати спільноту (в. 2). Апостол також запрошує колосян молитовно долучатися до Його звістування Христової тайни – Божого плану відкуплення для творіння та всіх людей (пор. Кол 1:26–27; 2:2), яка тепер відкрита через Ісуса Христа та навчання Його апостолів. Колосяни повинні зрозуміти, що ув’язнення апостола є наслідком Павлового служіння Євангелії та вказує на його любов до них (в. 3). Християни в Колоссах покликані відображати Божі цінності та характер і в такий спосіб, подібно до солі, зберігати світ від зіпсуття та покращувати його (вв. 5–6). У кінці Павло згадує двох своїх співробітників: Тихика (в. 7) та Онисима (в. 9). Тихик походив з Римської провінції Мала Азія, до якої належали і Колосси (Ді 20:4). У часі ув’язнення Павла Тихик доставляв його листи до деяких церков у південно-західній Малій Азії (Кол 4:16; Еф 6:21–22). Оносим товаришував Тихикові, коли той передавав листа до Колоссів. Онисим, мабуть, був рабом, який утік від свого господаря Филимона, у чиєму домі, імовірно, збиралася церква в Колоссах (Флм 2). Перебуваючи у в’язниці, Павло якось зустрів Онисима і тепер відсилає його назад до Колоссів, щоб той примирився з Филимоном (Флм 10, 12)[1].
Meditatio (розважання)
«Поводьтеся мудро з тими, що назовні, використовуючи нагоду». Поводитися мудро означає поводитися так, «щоб ви дійшли до повного спізнання Божої волі в усякій мудрості та духовнім розумінні, 10. щоб жити вам життям, достойним Господа, і подобатися Йому в усьому, приносячи плід у всякому доброму ділі і зростаючи у спізнанні Бога» (Кол 1:9–10). Поводитися мудро з тими, що назовні, означає те, що наша поведінка завжди повинна бути спонукою до навернення тих людей, які перебувають поза Церквою і з якими нам доводиться взаємодіяти у щоденному житті[2].
Вислів «використовуючи час» дуже цікавий, позаяк грецьке дієслово «ἐξαγοράζω / eksagoradzo», яке тут вжив Павло, можна перекласти як «найкраще використати», «скористатися з чогось», «якнайкраще використати нагоду» і навіть як «викуповувати». Отож нам, християнам, треба навчитися використовувати / викуповувати час від зла, яке домінує зараз і наповнює цей час марнотою та розладом. Таке викуплення часу виявляється в добрій християнській поведінці, яка спонукає інших до призадуми та зумовлює їхнє залучення до позитивних, конструктивних та будуючих процесів.
На означення часу Павло використовує термін «καιρός / kairos» (у НЗ вжито 85 разів) – дослівно «часи», або «пори». Коли йдеться про кількість часу,то в НЗ вживається термін χρόνος / chronos («короткий час» Йо 7:33; пор. 1 Кор 7:39); коли ж говориться про якість часу, то вживається καιρός / kairos («час для чогось» Мк 1:15; Йо 7:8)[3]. Зараз маємо час Церкви – час на благовістування, свідчення, спасіння та освячення. Дуже важливо навчитися використовувати цей час і не дозволяти, щоб сили зла наповнювали його деструктивними речами та хаосом. Тому мусимо дуже продумано поводитися у всіх без винятку обставинах життя, а також вважати, які сенси ми доносимо у спілкуванні навіть серед найбільш невимушених обставин життя. Павло каже: «Ваша розмова нехай завжди буде люб’язна та приправлена сіллю, щоб знали, як треба вам кожному відповідати» (в. 6).
Oratio (молитва)
«Щасливий, хто пильнує право й увесь час творить справедливість!» (Пс 106:3).
Contemplatio (споглядання)
«Час Церкви – час сприятливий. Це – час Духа (Йо 16:5–15; Рим 8:15 і наст.), час, коли Євангеліє звіщається всім людям, юдеям і язичникам, щоб вони могли прийняти спасіння. Ситуація і справді парадоксальна. З одного боку, цей час належить кінцевому порядку, сповіщений Писаннями, – для нас, які вступають в нього через Хрещення, «кінець часів» прийшов (1 Кор 10:11), з іншого боку, він співіснує з «нинішнім віком» (Тит 2:12), який повинен пройти, як пройде образ світу цього (1 Кор 7:29 і наст.). Навернення до Євангелія Ісуса Христа для кожної людини є зміною ери − це перехід від нинішнього світу до «світу прийдешнього», від старого часу, який рухається до зникнення, до часу нового, який прямує до свого повного розкриття. Значення часу Церкви визначається тим, що він робить можливим цей перехід. Це «час сприятливий, день спасіння», який відтепер став доступним для всіх (2 Кор 6:1). Це Боже «сьогодні», коли кожна людина покликана до навернення і коли важливо уважно прислухатися до Божого голосу (Євр 3:7–4:11)»[4].
[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Col 4:2–9.
[2] R. H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Hendrickson Publishers 2010, P. 774, 809.
[3] Юрій Щурко «Термінологія та богослов’я часу в Біблії» Обрії науки ІІ. Історії часу / за редакцією Ю. Головача, Я. Грицака та Б. Новосядлого. Львів: Український католицький університет, 2020, С. 75.
[4] Там само. – С. 77.
Дякую
Слава Ісусу Христу! Дякую!